Забраний трофей (театр абсурду)

1

В темряві спалахували відблиски ножів. Зрідка лунали постріли. Супротивники не жаліли сил на атаки. Мужньо метали один в одного ножі і навіть в темряві один все таки потрапив. Так, вчорашні друзі – сьогодні вороги. Але один з них ще не знає, що вони були друзями. І вже ніщо не зможе змінити хід подій, коли вищий ростом зрозумів, що потрапив, то не вагаючись метнув ще два ножі. Після чого почувся глухий звук падіння тіла. Навіть в темряві він знав, що поцілив не в життєво важливі органи. 

- От я і переміг,- сказав вищий байдужим голосом чи собі, чи стінам, чи переможеному, хто зна. 

-Нічого ти не переміг,-хрипів прибитий ножами,- Я виживу і нападу знову.

Безвучно перетнувши лічені метри, які розділяли ворогів, вищий схилився над нищим і безпомилково схопився за ножі. Після звуку болю переможеного метал впав на підлогу. А вищий, закинувши нищого на плече, пішов на вихід. Нищий на те не міг опиратися, бо вже повільно втрачав свідомість.

***

Насправді нищий був не хлопцем, а дівчиною. Про це свідчили великі губи, довгі вії і форма обличчя, сховані під маскою. Її імені ніхто не знав, тому вона отримала тепер відому всім кличку – Хамелеон, через те, що її легко було сплутати з хлопцем у темряві і билася вона теж по-хлопчачому. І не тільки  в темряві вона була схожа на хлопця. Вільний мішкуватий одяг, чоловіче взуття і чорна маска на обличчі робили все таки повністю схожою її на хлопця. 

       Зараз Хамелеон лежала на ліжку із забінтованими пораненнями і повільно опритомлювала. Її рука вже мацала бинти, наполовину просочені кров′ю, а також вона вже зафіксувала зникнення всієї зброї, якою була озброєна до зубів. Розуміючи, що зараз їй не втекти з ворожого оточення, дівчина стиснула зуби і почала чекати.

      Чекати виявилося недовго. За дві години, коли бинти майже повністю просочилися кров′ю, в кімнату зайшов високий хлопець, який, власне, і переміг її. Брюнет із палаючим блакитним поглядом, що є доволі рідкісним кольором очей у поєднанні з темним волоссям і сильним тілом, він акуратно розв′язав пов′язки і швидко змінив бинти. А дівчина, здавалося, шипіла від люті.

     Вона ж бо добре пам′ятала всі ті рази, коли перемагала його і залишала на полі бою, не надаючи йому жодної допомоги. Проте хлопцю завжди якось вдавалося вижити і через це дівчина прозвала його Вампіром. Блідість його шкіри тільки підкреслювала правильність прізвиська. 

    Свої, щоправда, називали його трохи по-іншому. Через те, що він кидався в бійку перший, прикривав собою інших і взагалі ніколи не боявся отримати подряпини ножем, а чи навіть підстрелене плече, його прозвали Смертник. 

-То що, як воно, бути переможеною ?-нарешті запитав він.

-Сам знаєш відповідь,-кинула вона не відриваючи погляду від стелі,- на що брюнет тільки посміхнувся. Так, вона правда. Хлопець і справді від початку їхньої ворожнечі тільки програвав. Він і сам не розумів як це ставалося. Тільки от така проворна дівчина якось клала його на лопатки. І тільки цього, четвертого разу все пішло інакше. Може, на руку зіграла несподівана ситуація, а може того, що він нарешті твердо вирішив перемогти, не дивлячись на те, що його суперник, точніше суперниця колишній друг.

-І може ти поясниш мені якого біса я роблю в твоєму маєтку ?-в її голосі зривалася гроза, такою незадоволеною була Хамелеон.

-Мій скромний сховок далеко не маєток,- розсміявся він.

-Я тебе не забирала до себе, коли перемагала.

-Бо ти думала, що я помру,-зітхнув байдуже брюнет.

-Так, але, нажаль, ти виявився на диво живучим,- сумно зітхнула дівчина.

-Ми більше не битимемося,- почула вона рішення Вампіра.

-Чого це ? Я проти. Ми битимемося і я ще не раз переможу.

-А я сказав, що не битимемося, це все без сенсу. 

-А мені подобається битися.

-Це помітно за кількістю банд, яких ти перебила.

-Ти теж немало перебив. То в чому ж причина ?

-Боюся випадково зарізати тебе,-брюнет наблизився на крок ближче і нагнувся до обличчя переможеної.

-Ну тоді застрели,-її голос прозвучав металево, а потім вона облизала сухі губи. 

-Якби хотів то давно б застрелив. Ще коли ти так вправно вбивала моїх людей в тій стичці.

-Значить ти був тим снайпером,-вона навіть не звертала уваги на його губи в сантиметрах від своїх.

-Забудь про все, що було. Досить битв. Результат остаточний. Ти програла. І тепер  ти – мій трофей.

-Та невже ?-зі злістю запитала вона і метнулася вперед, Вампір саме нагнувся для того, щоб поцілувати цю дику бандитку, але вийшло так, що вони лише вдарилися лобами так, що дівчина впала назад на ліжко, а брюнет приземлився головою їй просто на живіт. Дівчина засичала від болю. Все її тіло було в синяках від інших бандитських перестрілок.

-Ану злізь з мене ! І ніякий я тобі не трофей !-зашипіла вона. Вампір же лише добре вмостився біля неї на ліжку і зірвав маску, яка не закривала обличчя, проте приховувала коротко стрижене неслухняне волосся. 

-Тобі краще заспокоїтися і здатися, інакше твої рани знову відкриються. От вже кров на бинтах.