ПАСИФЛОРА — краса, яка лікує серце

Екзотична квітка казкової краси, плоди ніжного кисло-солодкого смаку із різними назвами: пасифлора, гранадила, маракуйя, ліки від сердцево-судинних хвороб та заспокійливий засіб від безсоння — все це рослина Страстоцвіт або Пасифлора (Passiflora).

Важко уявити собі поєднання білих або блідо-рожевих пелюсток водяної лілеї із вінчиком блакитно-фіолетової айстри та ніжним солодким ароматом акації. Здавалося б природа не могла так щедро обдарувати одну-єдину квітку. Це схоже на фантазію художника, який поєднав кілька рослин у нестримному пошуку ідеалу. Але таке диво існує і зветься Пасифлора блакитна або Кавалерська зірка. Ця квітка справді схожа на коштовний орден у вигляді зірки із десятьма променями, із золотим різьбленням по центру та подвійною "короною" з бахроми тонких різнокольорових "вій", яким природа нагороджує свої улюблені творіння.

Кому пощастило бачити живу квітку Пасифлори вже не забуде її довіку. А стати свідком такої краси досить складно, бо Пасифлора цвіте лише один день, і жодною силою не можна примусити її квітку розкритися знову або подовжити цвітіння. Тут стане у пригоді лише фотоапарат чи відео. Завадити квітці закритися можна, якщо поставити її у морозилку, або засипати піском чи сіллю та засушити. Але це вже буде "мумія", в неї не лишиться тонкого аромату і свіжості живої квітки. Тож, той, хто не встиг побачити це диво, може лише шкодувати та чекати нової нагоди.

На щастя, Пасифлора часто дає багато бутонів, від 3 до 20 і більше, тож коли починається цвітіння, красою квітів можна насолоджуватися не один день.

Тепер уявіть, що в світі всього нараховується понад 400 видів Пасифлор і квіти в них різних розмірів та кольорів: білі, темно-фіолетові, пурпурні, жовті, зеленкуваті, всі схожі на поєднання айстр та лілій і в кожної квітки іншого виду це поєднання ще химерніше, ніж у попереднього. Наприклад, ниткоподібні торочки, які утворюють "корону" навколо фігурного стовпчика з трьома рильцями та п’ятьма тичинками бувають довгі та закручені спіраллю, наче волосся після "хімії".

Більшість видів Пасифлор вирощують як декоративні рослини у горщиках, чи у відкритому грунті. Пасифлори — ліани, які можуть утворювати розлогі кущі або щільно заплітати альтанки. Неважко вгадати, що батьківщиною такого дива є тропіки — скарбниця найяскравіших, найбільших та найхимерніших квіток дикої природи.

Справді, Пасифлора родом з Південної Америки. Перший її опис у 1553 році належить перу іспанського мандрівника Педро С’єси  де Леона в його "Хроніці Перу". Іспанець розповідає не про квітку, а про смачний ароматний плід, якому дає назву Гранадила. "Granadilla" — іспанською "маленький гранат". Це дає змогу визначити, що сеньйор Педро бачив та куштував саме Пасифлору стрічковидну або язичкову, яку і називають Солодка гранадила (Passiflоra ligulаris). Саме її плоди округлі, з хвостиком, помаранчеві або жовті, схожі на малий гранат до 10 см у діаметрі. Плоди інших Пасифлор овальні, трохи меншого розміру.

Англійці називають Гранадилу "водяний лимон", всередині твердої шкаралупи в ній соковита желеподібна м’якоть, але дуже багато кісточок, тому найчастіше з м’якоті Гранадили віджимають ніжно-кислуватий сік, дуже смачний та корисний, зовсім не різкої лимонної кислоти.

Схожа за смаком, але несхожа ззовні — Пасифлора їстівна або Гранадила пурпурна (Passiflora edulis). Її плоди темно-рожеві, яйцеподібні, португальською називаються Маракуйя. Дехто чув назву цього екзотичного плоду, але мало хто уявляє, якої дивовижної краси квітка його породила. Назви "пасифлора" та "маракуйя" рідко поєднуються у свідомості, але це одна й та сама рослина.

Ті ж таки англійці називають Маракуйю "пешенфруктом", тобто Passion fruit — "плід страсті". Ця назва має на увазі зовсім не любовну пристрасть, а власне ту історію, через яку Пасифлору стали назвати "Пасифлорою" або Страстоцвітом, від латинської "passus" — страждання та "flos" — квітка.

Ось як це було…

Разом із мандрівниками-торгівцями, моряками та шукачами пригод у Новий Світ вирушало багато католицьких ченців та місіонерів. Добре володіючи грамотою, саме місіонери найчастіше складали хроніки та докладні наукові описи всіх природних див, які зустрічали на своєму шляху заморські експедиції. Природно, релігійні діячі давали найкрасивішим квіткам імена святих або правлячих тоді монархів.

Описи та малюнки квітки привезені до Італії ченцями-єзуїтами з  Мексики,  у 1610 році так вразили уяву італійського історика та релігійного діяча Джакомо Босіо, що в тому ж році Босіо написав наукову працю, де докладно описав кожен елемент квітки Пасифлори. Всі її частини символізували страждання Христа. Дослідник бачив у будові квітки шипи тернового вінця, гвіздки у краплях божественної крові, сльози, символічні цифри… А все тому, що від часів давньогрецьких міфів люди вважали, що навіть під час трагічної загибелі, коли кров героя ллється на землю, вона не пропаде намарно: з неї виростають прекрасні квіти.