МІНЕРАЛИ — скарби природи

Казка природи не має кінця. Кожна людина за своє життя встигає лише краєм ока зазирнути до її скарбниць, лише прочитати кілька рядків цієї великої книги. Але й людська цікавість — безмежна.

Вже людина кам’яної доби використовувала щонайменше 20 різних мінералів. В сучасній промисловості їх більше тисячі. Зараз в світі відомо понад 4000 різних мінералів, та ще приблизно стільки ж різновидів. Кожен рік роблять 40-50 нових відкриттів. Проте лише понад 200 — основні мінерали, з якими людина стикається в повсякденному житті.

Отже, розберемося, що таке мінерали та "з чим їх їдять", бо застосування цього природного дива насправді таке широке, що деякі мінерали ми вживаємо в їжу.

Сама назва "мінерал" походить від пізньолатинської minera — рудник, рудна жила, руда. Сировина, з якої видобували метали.

А що це на погляд неспеціаліста?

Каміння. Різні види каміння.

У широкому розумінні мінерали — всі природні об'єкти, складові частини гірських порід, руд, які утворились на Землі або інших космічних тілах. Кожен мінерал утворюється у певних фізико-хімічних умовах, під впливом різних геологічних процесів. Тому кожен відрізняється своїм власним хімічним складом, кольором, твердістю, вагою, блиском, здатністю проводити електричний струм, формою кристалів, смаком тощо.

Немає у житті людини галузі, де б не застосовувались мінерали. Деякі з них вже самі по собі є цінними корисними копалинами та використовуються в промисловості та народному господарстві у своєму природному вигляді, як сірка, кварц, кам'яна сіль, тальк, слюда. Так само використовують дорогоцінні, декоративні та будівельні камені. Але значна частина мінералів містить в собі дуже цінні компоненти, які можна отримати лише шляхом переробки. Так отримують майже всі метали (окрім самородного золота, срібла та міді), різну хімічну сировину, добрива. Тут на допомогу людині приходять хімічні реакції, високі температури, та все, що імітує природні геологічні процеси, яким підвладні найдивовижніші перетворення мінералів.

Вивчає мінерали наука мінералогія. Це "бабуся" геології — найдревніша з усіх геологічних наук, які займаються вивченням земної кори. Всі сучасні напрями геології розвилися завдяки практичній діяльності людини, яка вдосконалювала знання про мінерали від кам’яної доби до сучасних технологій. Окрім природничих наук, мінералогія також — "родичка" точним фізичним та хімічним наукам, таким як фізика твердого тіла, геохімія, кристалографія та багатьом іншим. Наука ця дуже давня і зазнала багатьох змін насамперед у визначенні самого поняття "мінерал". Сьогодні з наукової точки зору головна сутність "мінералу" — кристалічна структура природного тіла.

Мінерали існують в природі поодиноко у вигляді мінеральних індивідів (кристалів-багатогранників або кристалів-зерен) або, що буває значно частіше, утворюють між собою зростки — мінеральні агрегати. Якщо агрегат утворений одним видом, він зветься мономінеральним, а якщо в ньому зрослися до купи кілька мінералів, він — полімінеральний.

Звичайно, у природі переважають мінерали з різними домішками. І взагалі в світі мінералів як і в інших природних царствах одне дуже часто здається геть іншим, ніж є насправді. Деякі мінерали "маскуються" під більш цінні, деякі, навпаки, "ховаються" від допитливих шукачів, є серед них близькі родичі, геть несхожі між собою, а ті, що дуже схожі — не завжди мають однакову цінність. Все визначають їхні властивості.

Ось, наприклад, гарні прозорі блакитно-зелені кристали за всіма ознаками мали б бути дорогоцінними! Але вони зовсім не мають ювелірного значення, бо легко трощаться. Головна ознака дорогоцінного каменю — твердість. Всі вони можуть різати скло та дряпати загартовану сталь, і король серед них — найтвердіша речовина в світі — алмаз. Тож, виходить, такі гарні прозорі камінці зовсім не смарагд і не аквамарин? Що ж тоді?

Апатит. Древні греки його так й називали: "обманка". "Апатао" — значить "обманюю". Але згодом, дізнавшись про інші цінні властивості апатиту, люди перестали розчаровуватися та сердитися, зустрічаючи ці м'які кристали. І назвали апатит "каменем родючості". Кожен рік з нього видобувають мільйони тон найцінніших добрив — суперфосфату. Тож, не завжди кристали бувають тверді.

Тонку тканину, яка зіткана з гірського льону — азбесту не так легко відрізнити від звичайної, бавовняної. Але, щоб випрати таку сорочку її треба не замочити у воді, а кинути у вогонь! Згорить весь пил і бруд, а тканина залишиться цілою та знов стане білосніжною. Азбест не горить, "асбестос" і значить "той, що не руйнується". Тож з такої тканини шиють костюми пожежникам. Гірський льон душе шанують всі, хто працює з вогнем.

Тож, мабуть, всі мінерали не горять? Але головки сірників недарма зроблені з сірки, а кремній та пірит, хоча не горять самі, з давніх-давен допомагали людям розпалювати вогнища, висікаючи іскри.

Зовні багато мінералів нагадують прозорий лід, який не боїться жару. Але прозорий флюорит легко плавиться. Звідси його назва, адже "флюо" — латиною значить "текти". А слов'янська назва флюориту — плавиковий шпат. Цю його властивість використовують у металургії, щоб допомагав розплавити алюміній.