"Кришталеві погреби" та мармурові палаци

Коли мова заходить про печери, уява малює похмурі таємничі підземні лабіринти, де при тьмяному світлі смолоскипів розбійники або пірати колись давно сховали незліченний скарб. Печера Аладіна, схованка Сорока розбійників, небезпечні подорожі відважних героїв та мандрівників.

Але є скарби, які в печерах ховає сама Природа. Печера сама може бути коштовною скринькою, чарівним палацом хазяйки Мідної гори, прикрашеним самоцвітами, колонами, скульптурами, до створення яких не докладала руку жодна людина. Лише вода та час — головні "дизайнери" цих потаємних палаців.

Печери — пустоти в земній корі, сполучені з поверхнею одним чи кількома ходами. Утворюються такі ходи по-різному, але у створенні більшості з них вирішальну роль грає вода.

Печери можна розділити на п’ять груп: тектонічні, які виникають за рахунок розломів, коли величезні глиби твердих гірських порід відколюються, осідають, утворюють підземні галереї або вертикальні колодязі.

Вулканічні печери утворені рікою розпеченої лави. Поступово лава застигає, охолоджується, з країв вкривається корою, а внутрішня більш рідка лава витікає, лишаючи тунель.

Ерозійні печери механічно вищерблені водою, як прибережні гроти, які ростуть під дією хвиль, що "лижуть" берег. Вода спрямовує на камінь не лише силу удару, а й дрібні камінці, які поступово дряпають берегові скелі. Такі печери зазвичай не дуже великі, але якщо гірська порода досить м'яка, а руйнівна сила хвиль велика, такі печери теж виростають на десятки, або й сотні метрів.

Льодовикові печери утворені талою водою, яка розтоплює та "прогризає" масив льодовика. У місцях, де під льодовиком виходять на поверхню термальні джерела, справа йде значно швидше. Таких печер багато в Гренландії та Ісландії. Деяким з них вже не одне століття, але для їхнього існування потрібен холод, інакше стіни "льодовикових палаців" розтануть та обваляться.

Та найпоширеніша група – карстові печери. Таких печер найбільше, саме вони мають найбільшу глибину, протяжність ходів, найгарніші та найрізноманітніші всередині.

Карст — це процеси розчинення водою гірських порід, утворення пустот в земній корі, підземних річок, озер, печерних лабіринтів. Активніше за все ростуть карстові печери в легкорозчинних породах: гіпсах, вапняках, мармурі, доломітах, кам'яній солі.

Розчинюючи гірські породи, вода не лише виносить їхні часточки назовні, утворює пустоти, стікає до заглиблень. Всі печерні прикраси: сталактити, сталагміти, бахрома тонких кам’яних бурульок та товстелезні колони, "троянди", прикрашені немов росою дрібними кристаликами, химерні біло-коричневі скульптури — це вже зворотній бік карсту — утворення натічних форм.

Хоча гарні скульптури можуть утворюватися і з солі, але "королем сталактитів" сміливо можна вважати мінерал КАЛЬЦИТ. Його назва походить від латинського "калькс" — вапно. Інша геологічна назва — вапняковий шпат. Кальцит — головна складова крейди, мармуру, вапняків. Це найпоширеніший біомінерал, кальцит бере участь у створенні кісток та мушель живих організмів.

Чистий кальцит молочно-білий. Відтінки йому надають домішки магнію, заліза, цинку, марганцю тощо. Завдяки ним цей мінерал, а отже й створені з нього натічні форми можуть бути різного кольору: жовті, рожеві, блакитні, зеленкуваті, навіть чорні. Кальцитові сталактити та сталагміти милують око, здаються нам неперевершеними шедеврами природи, а їхні близькі родичі — осад на поверхні раковини та накип на чайнику чомусь радують нас своєю появою значно менше!

Накип — той самий кальцит, який осаджуються з води шар за шаром та "закипає" під дією соляної кислоти.

Печерні скульптури утворюються за допомогою води так само, як бурульки під карнизом. Тільки в печері вода не замерзає, а крапає або тече постійно. Розчинені гірські породи поволі осаджуються з неї та стають твердими "бурульками". Вони ростуть багато років, поступово перегороджуючи печеру, наче "зуби" з верхньої та нижньої кам’яних щелеп. Швидкість росту залежить від концентрації порід у воді, від нахилу поверхні та від температури. Сталактити та сталагміти ростуть шарами, на їхніх розрізах помітні концентричні візерунки наче річні кільця дерева. Форма і назва залежить від того, як тече вода.

Сталактити (з грецької "сталактітес" — той, що натікає по краплі) — верхні "бурульки". Утворюються, коли вода збирається краплями на стелі печери. Сталагміти (з грецької "сталагмітес" — крапля) — той конус чи горбочок, який росте внизу, коли на нього крапає вода. Власне, це близнюки — мало не під кожним сталактитом росте свій сталагміт. Вони є віддзеркаленням одне одного, ростуть назустріч, щоб колись злитися у одне ціле. Зрощення верхніх та нижніх форм у спільну колону зветься сталагнатом. Терміни сталактит та сталагміт ввів ще у 1655 році датський вчений-натураліст Оле Ворм.

Розмаїття їх неможливо описати. Це не лише видовжені або округлі "горби" та "бурульки", це й крихкі кам'яні квіти, й людські фігури, колонії летючих мишей на стелі так схожі на справжніх! Скульптурні групи сталактитів-сталагмітів можуть нагадувати казкові або батальні сцени, у барельєфах на стінах проступають справжні картини. Людська уява доповнює майстерність природи-скульптора.