Глвва 22. Розмова з фатарцями

Дерек повернувся до неї.  

― Мені вже, напевно, треба повертатися до роботи.   

Вона кивнула. 

― Сподіваюся, я тебе не дуже затримала?  

― Та ні... До того ж, я сам вирішив показати. Тоді до скорого. Якщо ти, звісно, не хочеш піти зі мною, ― швидко проказав він.  

― Ну, можливо, ― Ліна завагалася. Їй зараз не дуже хотілося лишатися самою, враховуючи, що Зуї полетіла. ― Я йду з тобою.   

Дерек трохи здивовано кивнув та раптом настільки швидко пішов, що Ліні довелося його наздоганяти.   

Вона сама собі дивувалася: чому ж сумнівається? Раніше ж навпаки, постійно бувала в компанії. Ліна приклала палець до губ. Після потрапляння до Фатару вона часто йшла геть, коли її друзі починали роботу. По-перше, їй було незручно, бо сама не могла допомогти та взагалі нічого не робила. Тож її перебування поряд навіть якоюсь мірою здавалося неповагою. Потім, коли вона почала вчитися, Ліні не хотілося, аби хтось хоча би краєм ока бачив, як вона сумнівається, робить нескінченні спроби і тим більше, нічого не досягає.   

Але зараз Ліна знала, що завжди, чи майже завжди може покликати вітер, і тому не осоромитися. До Фатару же вона все-таки щось привносила. А ще Дерек сам за нею спостерігав, тож її присутність під час його роботи чимось незручним їй не здавалася.   

Після нічого особливого не відбувалося. Ліна продовжувала тренуватися, час від часу поглядаючи, як Дерек порається біля дрібних рослин під деревами. Іноді він просто завмирав, тримаючись кінчиками пальців за стебло ― вочевидь, користувався даром, аби виявити, що рослині потрібно. Неочікувано вона зауважила, як він вириває з землі дрібні стеблинки та листя, і здивувалася:  

― Хіба в Фатарі є бур’яни? Я думала, наче тут усі рослини потрібні.   

Дерек повернувся до неї, відповідаючи:  

― Деякі трави випадково сюди потрапили. Але, крім них, тут є рослини, які загалом потрібні, але живучіші та розповсюджуються швидше за інші. А не можна допускати, щоби їх було надто багато, бо лишиться замало місця.  

― О, це зрозуміло, ― Ліна кивнула. Чомусь вона не подумала про таку причину раніше.   

Незважаючи на її успіхи в керуванні вітром, його музику вона більше не почула. Можливо, це, як і її прояви магії зовсім нещодавно, відбувалося спалахами, а можливо, музика не з’являлася через присутність іншої людини. Так чи інакше, вона не більше ніж продовжувала звичне вже тренування, поки втома не змусила припинити. Та і Дерек вже збирався йти на обід.   

Вони поверталися до печери, коли Ліна вирішила поцікавитися:  

― А чому ти захотів спостерігати за мною? ― вона і сама здогадувалася, але було би краще почути від нього.  

Дерек на мить завмер, ніби заскочений зненацька. Можливо, не чекав, що вони повернуться до цієї теми. Він поглянув кудись удаль, ніби збираючись із думками.   

― Ти мене просто дуже зацікавила. В тобі є щось, що дуже притягує погляд. Хоча би для мене, ― хутко додав він. ― Тобто ти водночас чужинка, але поводишся не так, як би, як я очікував, поводилася така високородна панянка чи панич, опинившись тут.   

― Дякую, мені дуже приємні твої слова, ― Ліна, насправді, їх не чекала. Кутки губ Дерека смикнулися. Вона одразу ж хотіла спитати інше, але він відповів швидше:  

― Я лише розповідаю те, що думаю.   

― І все ж, ― хитнула голово Ліна. Знову хотіла запитати, і знову він заговорив раніше:  

― Так-от, ти мені сподобалася, і тому я захотів дізнатися про тебе більше. Бачити частіше. Ну і було цікаво, що ти робиш, поки немає інших. Проте, оскільки ти скоро підеш, я поспішив і став таємно дивитися.   

Ліна з нерозумінням глянула на нього.  

― По-перше, коли я сама, то зазвичай нічого цікавого для споглядання не роблю. По-другу, ти міг поговорити зі мною знову! Я ж тобі раніше пропонувала.   

― Вибач. Я сумнівався, чи варто. Думав, що не зможу належно говорити з принцесою.  

Лінині брови залишалися вгорі. Дивний який ― вважає, що не варто розмовляти, але підглядає?   

― В будь-якому разі, добре, що ми зараз можемо поговорити.  

Він кивнув. Ліна, збадьорившись через остаточну розв’язку цього питання, визнала її доволі непоганою. Навіть хорошою. Адже чудово ще комусь сподобатися, особливо серед фатарців, чи не так? І, нарешті, вона запитала:  

― А якої ж поведінки ти очікував від панянки?  

― Я гадав, вона була би холодною та пихатою. А ще примхливою. Бо ми тут, вочевидь, не маємо всього того, що ви.  

Ліна тихо пораділа, що Дерек не знав її вражень, коли вона побачила їхню печеру. “Хоча, ― подумалося їй, ― нікому не треба так жити.” А вголос промовила:  

― Рада не бути такою. Але, чесно кажучи, я сама не впевнена, що би думали та робили інші аристократи ― тобто, не ті, кого ти описав.   

Вона безумовно, зустрічала людей, котрі саме так поводилися б, бо з відразою ставилися до простих робітників. Але тут Ліна замислилася, чи знає вона ставлення всіх зі свого оточення? От вчителька Маяра, до прикладу, точно добре відзивалася про деяких палацових робітників. Батько взагалі не один раз дякував їм у своїх промовах. Мати на цю тему не висловлювалася, але стояла поруч із ним та, напевно, розділяла його думку. Анабель ніколи не казала про “нижчий клас” нічого поганого, але вважала, що між ними та аристократами має зберігатися дистанція.   

Анабель... Ліні та усім, хто зустрічав її подругу, та видавалася “ніжною квіткою”, тож її би неприємно вразила перспектива жити з фатарцями. Певно, для Анабель важче далося би таке життя, ніж Ліні. Однак, швидше за все, вона би навіть тут старалася би бути бездоганно ввічливою ― як вона робила завжди і з усіма.   

Фіона же не заперечувала проти дружби Ліни з Ейпріл і Зарою. Але й не була з ними особливо близькою. Тож, хоча вона би безсумнівно переживала мешкання у Фатарі однаково з Ліною, про її враження зараз сказати було нелегко. А от як би поводилася Домініка? І як вона ставилася до робітників? Ліна не мала жодного уявлення.