Глава 21. Переміни у стосунках

Ліна сидячи за вечерею, поділилася думками:  

― Якщо я вже довше мешкатиму тут, мені б хотілося чимось допомогти фатарцям.   

― Але ж ти і без того заплатила за проживання, ― зауважила Сувон.  

― Так, але,― дивлячись на їхні похмурі, втомлені обличчя, Ліна не вважала, що грошей достатньо, ― я б робила щось іще.  

― Зрозуміла. Та до основної роботи тебе в будь-якому разі не допустять, і досвіду не маєш. З чогось простого... Скажімо, ти можеш мити посуд.   

Тала ахнула:  

― Принцеса і посуд?  

― Мій статус не такий важливий, ― заперечила Ліна, хоча ідея змусила її серйозно замислитись. Посуд вона мити вміла ― спробувала якось із чистої цікавості. Але робота, хоча і не здавалася складною, геть її не приваблювала. І який вигляд Ліна матиме збоку? “Але ж фатарцям байдуже, ― заспокоїла вона себе. ― До того ж, я сама щойно казала про неважливість статусу.”   

Після кількох хвилин умовлянь і дискусій подумки Ліна дійшла висновку, що посуд, схоже, ― найкращий варіант. Те і озвучила. У відповідь Тала і Ян лише здивовано глипали на неї очима.   

― А до кого я можу звернутися?  

― До Ізми, вона зараз сидить посередині печери, ― відповіла Сувон. ― Тільки діждемося, поки всі розійдуться.  

 І справді ― після вечері жінка стала збирати тарілки. Коли Сувон та Ліна наблизилися, Ізма підняла брови:  

― Вам щось потрібно?  

― Я б хотіла допомогти вам із миттям посуду, ― бадьоро відповіла Ліна, стараючись лишити своє вагання непоміченим.  

Жінка поглянула так, наче замок виріс посеред Фатару.  

― Ви хочете мити посуд?!  

― Саме так. Я була б дуже рада, якби ви дали мені цю роботу.  

― Ну, якщо справді хочете, то йдіть за мною... ― голос Ізми звучав дещо недовірливо, поки вона вела Ліну до мийки.   

Остання розташовувалась неподалік душових загородок і мала схожий механізм. Од відрази Ліна на мить здригнулась ― частину мийки і стіни довкола вкривала слизька пліснява. І як фатарці самі з брудом живуть? Що ж, незалежно від причини, їй доведеться терпіти.  

― Можете стати з другого боку і починати, ― сказала Ізма, ставлячи немиті тарілки і ложки на полицю між баком і раковиною.   

Ліна обережно взяла тарілки ― і знову відраза накотилася на неї. Вона геть не подумала, скільки неприємно тримати речі, з яких хтось їв. Намагаючись відігнати погані емоції, Ліна прийнялася за миття. Спершу вона так занурилася у старання зробити все правильно і боротьбу з собою, що не зауважила явну неуспішність своєї праці. Поки сама домивала одну тарілку, Ізма встигала три. І як їй удавалося? Ліна боялась надто прискорюватися ― посудина дерев’яна, але впускати її було би соромно і втратно для часу. Коли вона скінчила з п’ятьма, жінка спитала:  

― Уже небагато лишилося, тож ви не хочете відпочити?  

Ліна погодилася, дуже зрадівши ― хоча спершу очікувала отримати десь половину роботи, п’яти тарілок і ложок їй вистачило з головою. Але допомагати їй треба не лише один раз.   

 ― Якщо ви не проти, я прийду завтра також.  

― Ні, не проти, ― втім, жінка мала здивований вигляд.  

Виходячи з печери, Ліна різко зупинилася. П’ять тарілок  ― і відпочити? Так, їй хотілося, але в порівнянні з фатарцями вона зробила саму краплю! Вона стиснула руку. Завтра постарається бути швидшою і не полишить роботу, поки та не скінчиться.  

Власне, так Ліна і вчинила наступного ранку, звісно, не обійшовшивсь без самовмовлянь. Бо, окрім самої роботи, її руки геть не зраділи додатковому часу в крижаній воді.   

― Можна поцікавитись, чому ви не зчищаєте плісняву зі стіни? ― запитала вона під час миття.   

― Вона особливо не заважає, тож навіщо витрачати сили на зайву справу? Коли забагато стане, тоді і приберемо.  

“Хіба це вже не забагато?” ― майнуло в голові Ліни, а вголос вона сказала:  

― А як же хвороби, що вона може  принести?   

― Які там хвороби? Даруйте, ― швидко додала жінка, ― але якщо її руками не чіпати, їх і не буде. Та навіть якщо раз зачепити, нічого страшного не станеться.  

О ні, вона чула, що пліснява може бути набагато небезпечнішою. І, судячи з голосу Ізми, зайвий раз ніхто чіпати її не буде ― і так вже багато праці. “Але що ж робити?” ― з відчаєм подумала Ліна. Не може ж вона прибрати її сама! Просто духу на це не вистачить.   

Коли Ліна закінчила з роботою, що, втім, сьогодні далася легше, її нудило. Вона намагалася прогнати картину плісняви зі своєї голови, швидко залишаючи місце.  

Свіже, наповнене рослинними запахами повітря частково допомагало. Ліна зупинилася вже далеченько від печери. Озирнулася, і тут на очі трапив смарагдово-малиновий листок.  Той нагадав їй про зустріч з овейною. Вона вже поділилася з друзями своїм успіхом, чим викликала їхнє захоплення. Але говорили вони тоді і про причину страху та суму овейни. Без неї самої дізнатися було неможливо, та Ян висловив припущення:  

― Тут, у Фатарі є хвороба ― завмирання. Через неї деякі тварини й тіссі в якусь мить втрачають інтерес до своїх звичних справ, а згодом і до життя. Вони слабшають та, інколи, заледве можуть потім рухатись. Звісно, це може статися в старості, але може набагато раніше. І, ― він звів брови, ― начебто воно зачіпає лише тих, хто створені феями.  

― Тобто овейни теж ними створені? ― розсіяно спитала Ліна. Її досі вражало це відкриття. Читаючи книгу про тварин Фатару, вона натрапила на пару речень про те, що деякі з них з’явилися через те, що феї видозмінили інші види. Ліна, скільки б не чула неймовірного про фей, не уявляла, що ті здатні на подібне. Вона прийшла тоді в захват, проте не відшукала в книзі, ані яким чином вони це здійснили, ані бодай ще трохи інформації щодо їхнє звершення. Тому потім часто думала про нього та намагалася уявити.  

― Але чому саме ці створіння? ― продовжила вона думку.    

Ян стенув плечима. Відповіла Сувон:  

― Не знаю точно, але, можливо, їм необхідно бути поряд із феями, щоби почуватися добре.