Глава 20. Лист від батька

Ранок почався зі впущеної тарілки і розлитої одним із жителів каші. Ліну це здивувало, при чому сильніше, ніж вона могла очікувати. Мабуть, через те, що життя фатарців на позір складалось із завжди однакових, добре відпрацьованих дій та слів. І тут ― безлад. Обличчя винуватця події спершу набуло не меншого, ніж у Ліни, подиву, а затим пройнялося невимовним соромом. Люди навколо застигли, обернувшись до нього.   

Щоправда, за мить нещасливець уже швидко витирав кашу, а інші, начепивши звичну байдужість, повернулися до своїх справ. Ліна подумала, наскільки їй самій би не хотілося осоромитись, і міцніше вчепилася в миску. Уважно оглянула оточуючих ― жодних змін, аж раптом зустрілася очима з Дереком. Хлопець, затримавши на ній погляд, стенув плечами.   

Очевидно було, що увесь наступний час Ліна збиралася присвятити тренуванням з вітром. Та на заваді стала постійна швидка втома ― на другій спробі їй не вдалося протягнути і двадцяти хвилин. Це видавалося дивним, зате допомогло Ліні зробити неочікуване відкриття. Раніше-бо вона користувалася чарами підсвідомо, ледь уловлюючи свій стан. Але тепер збагнула: під час чарування її розум та душа приєднувалися до вітру, налаштовувались на його струмені. І підтримка цього тонкого зв’язку, а надто ― скеровування повітря, вимагали більше розумових сил, аніж купа  задач із математичного екзамену. І також емоційних, оскільки почуття були дуже важливими для магії. Лише одного Ліна досі не розуміла: втомлювалося навіть її тіло, хоча ніби не напружуючи жодного із м’язів.  

У час на відновлення сил вона продовжувала читати про тварин. Окрім величеньких розмірів самої книги, том у неї налічувався далеко не єдиний. Що очікувано, враховуючи детальні описи будови створінь, харчування і поведінки. Ліні важкувато доводилося їхнє вивчення, але якщо хоче досягти свого, інакше ніяк. Іноді вона поглядала на метушню пташок у гіллі та срібних вужів, що проповзали мимо.  

Таким чином минав увесь день. Від тренувань до читання, і знову до тренувань ― аби тільки навчитися якомога швидше. В якийсь момент Ліна збагнула, що її голова вже кипить. Чи не краще перепочити? Вона поклала книгу і завмерла, просто споглядаючи сад. До вух долинула схожа на флейту тріль, стиснула Лінине серце. Залишивши Фатар, коли вона знову її почує? Неприємна думка змусила Ліну повернутися до навчання. Хоча її успіхи ніяк не вплинуть на повернення сюди, зате буде шанс отримати добрий спогад про спілкування з тваринами.   

Надвечір Ліна почувалася геть розчавленою. Крім того, що вже не одну годину не могла викликати і подиху вітерця, так ще й рядки з книги миттєво вилітали з голови. А запам’ятоване нею змішалося докупи. Начебто якісь птахи мали різне забарвлення щосезону... Але які саме? І чи дійсно то були птахи? Хтось обирав собі улюблений кущ, і той складав важливу частину їхнього життя. Чийого? В черговій неспроможності згадати, Ліна звернулася до книги. І ледь не застогнала ― мова йшлася про терисків, яких вона учила одними з перших!  

Тала помітила її млявість за вечерею на виступі:   

― Щось сталося, Ліно? Ти якась втомлена.  

Вона пояснила ситуацію.  

― Он як. А чому б тобі не відпочити? Часу ж купа.  

Тоді Ліні довелося розповісти про свою мрію ― і проблему, наприкінці додавши, що вона може здатися дивною. Тала широко розкрила очі.  

― Ні, це справді сумно. Ти ж чарівниця тварин, і я думаю, магія сама тебе кличе! Але раптом все ж є спосіб тобі повернутися?  

― Немає, ― заперечив Ян, що сидів поблизу. ― Ти ж чудово знаєш наші правила. Навіть цей дозвіл Ліні жити тут ― виняток.   

― Хіба що... ― в її голові з’явилася неочікувана думка. ― Хіба що мої здібності стануть корисними для Фатару.   

Ідея виявилася настільки очевидною, що Ліна сама здивувалася, як не прийшла до неї раніше. Мабуть, просто не сподівалася аж на таку майстерність. Але насправді, все логічно: хоча частіше жителі говорили про проблеми з рослинами, за тварин вони також переживали ―  і Ліна розуміла їх. А її дар міг би допомогти.   

― Проте на це у мене також обмаль часу, ― закінчила вона. Очі Тали вже горіли:  

― Все одно, у тебе чудова ідея. От якби ми всі використали свої сили і відновили Барвисті гори!  

Ян похитав головою, хоча сам тепер мав значно жвавіший вигляд.  

― Звучить неможливо. Та й серед нас немає чарівників рослин, нажаль.   

― Але в усьому Фатарі вони точно можуть бути, ― припустила Ліна. Діти з цією думкою погодилися.   

Залишок вечора Ліна тільки повторювала вже знайоме, і то небагато ― на більше не спромоглася. Злипалися очі. Зате відзначила, що пишається стільки успішно проведеним днем, до того, як миттєво заснути.   

Назавтра Ліні не щастило, довго не вдавалося прикликати вітер. Сонце вже простувало до опівдня, а вона не мала жодного результату. Вивчення тварин потрібне також, але без, власне, чарів не матиме сенсу! Ліна зробила ще кілька спроб. Ні, здається, вона знову йде неправильним шляхом. Яким був її настрій перед відкриттям дару? Піднесеним! Зараз же Ліна почувалася напруженою, дещо виснаженою, поспішала опанувати майстерність. Але ж вона начебто вже вивчила, що до магії краще ставитись по іншому?   

Ліна глибоко вдихнула і пішла. Останні години вона майже нічим не займалася, окрім навчання і почувалася втомленою, зокрема і від самої одноманітності. Щоби отримати кращий настрій, їй потрібне інше зайняття. Їх, однак, у Фатарі не так вже і багато, та нічого, пошукає друзів. Дорогою вона стрінула Яна: хлопчик зосереджено перевіряв щось у записнику.  

― Сувон і Тала зараз пораються біля касіри, ― сказав він, помітивши її.  

― Зрозуміла, ― вона обов’язково навідається до них, але поки запитає давно спалу на думку річ. ― Скажи, Яне, чи ви з Талою ― брат і сестра? 

― Так.  

Ліна двічі кивнула, замислена:  

― Спершу я подумала, що кровні вузи можуть бути причиною того, наскільки часто ви буваєте разом. Але, незважаючи на них, ви все ж дуже різні. Тоді чому проводите одне з одним так багато часу?