Глава 17. Знайомство

Тільки прокинувшись зранку, Ліна вирішила усе ж потренуватися магії. Повторивши необхідне, вона одразу напрямилася до плісточок. Обирала саме їх, бо перший (і єдиний) зв’язок з ними утворився точно неспроста, а значить, у неї був підвищений шанс. Вона зупинилася біля пташок, вслухаючись у їхній спів-стрекотіння і пригадуючи рядки з книги.   

Проте нічого не сталося. Через якийсь час збентежена Ліна знову пішла по колу, шукаючи інших "співбесідників". Відчувалася значна різниця: дивлячись на фатарських тварин, вона знала і розуміла про них набагато більше. Та магії це проявитися не допомогло.  

Ліна сиділа на звичному виступі, настрій у неї був геть жахливий. Знову нічого не вдається! На очі стали навертатися сльози, але плакати їй не хотілося ― подібне означало визнати, що становище зовсім кепське. Бо раніше вона чудово обходилася і без дару, правда ж? Їй було необхідно терміново відволіктися, зайнятися чимось іншим ― тим, що привело б її думки в порядок. 

Дві хвилини потому Ліна старанно розчісувалась, збираючись робити одну зачіску з частиною волосся складно зібраною, частиною розпущеною і дрібними косичками в ньому. Це вимагало часу і зосередження: саме, що їй треба.  Власне дзеркальце було невеликим, тому Ліна користувалася найбільш прямим листом дзеркального куща. Їй дуже сподобався результат і, що важливо, приніс хоча б частку палацового життя. "От би ще отримати гарну сукню." Її блакитна лишалася рваною, і непогано було б зашити, однак у Фатарі не малося жодних кольорових ниток. А що, як? Ліна замислилася, й невдовзі у неї з'явилася ідея. А що, як зашити сірими, а поверх вишити такий же сірий візерунок? Тоді у сукні може бути гарний вигляд! Проте хіба для неї не заскладно? Чи варто витрачати стільки зусиль на сукню, якщо Ліні тут перебувати всього кілька днів? Та вона швидко нагадала собі, що їй зараз мало чого робити.   

Ліна вже знала, де в їхній печері лежить швейне знаряддя. Шити вона, звісно, не вміла, зате неодноразово бачила, як це робиться, і до того ж, справлялася з вишиванням, тому точно мала впоратися. Глибоко зітхнувши, вона вставила нитку в голку. Її перший стіжок навіть вийшов непоганим, другий також, проте надалі зашивання дірки виявилося набагато складнішим, ніж думалося. Ліні доводилося часто зупинятися, міркуючи, як правильно рухати голку, іноді не вдавалося, кілька разів вона збиралася кинути це зайняття, але продовжувала. Їй вже стало байдуже, навіщо воно потрібно, Ліна просто хотіла закінчити справу і довести собі, що вона це може. Врешті, після витрачених години часу і купи нервів, шов вийшов не надто рівним.   

"Нічого страшного, ― втішала вона себе, ― це мій перший раз, і я все одно покрию зверху вишивкою." Затим Ліна почала олівцем намічати невеликий ромб: нічого вишуканіше не могла, бо завжди вишивала по готових візерунках, а в своїх художніх здібностях сумнівалася. Намалювала ще одну фігуру симетрично до нього і третю ― посередині, для краси. Прикрашання вийшло легшим за попередні кроки, і в результаті вона лишилася задоволеною своєю працею. Навіть більше ― Ліна пишалася нею! Щоби краще роздивитися, вона підняла сукню, а сиділа тоді на тому самому виступі. Не найгарніше, звісно, що вона бачила, але наразі піде.  

Тільки повернувшись, Ліна застигла: на неї дивилися. То був хлопець десь її віку, із засмаглою шкірою, темно-русяве волосся обрамляло його лице. І як довго він її бачить?  

― Привіт, ― тихо сказав хлопець.   

Вона вразилася ― нічого собі, цей фатарець звернувся до неї сам! І відповіла:  

― Привіт.   

Вони певний час мовчали, доки той не продовжив:  

― Скажи, а ти... дійсно принцеса?  

― Звісно, що так, ― Ліна ще раз здивувалася. Хлопець мав цікаво-недовірливий вираз обличчя, тож вона спитала: ― А ти не віриш?  

― Ні, я вірю, просто...  

― Просто сумнівався?  

― Так, даруй... Чи треба звертатися на “ви”?   

― Зовсім необов’язково. Зви мене просто Ліна. А в тебе яке ім’я?  

― Дерек.  

― Приємно познайомитися, Дереку.   

― Мені також.   

Знову панувала тиша, проте Ліні хотілося хоча б якось підтримати розмову. Не можна впускати такого шансу!   

― Скажи, Дереку, а чому ти сумнівався? ― той м’явся, і вона завірила його. ― Не хвилюйся, я не ображатимусь, мені просто цікаво знати.  

― Ну, бо ти дуже важлива особа, і твоє потрапляння сюди ― неймовірна подія.  

― Думаю, для мене так само неймовірним було побачити Фатар, ― Ліна усміхнулася. ― А чи мав ти інші причини?  

― Інші... Я завжди уявляв принцес зовсім неземними, однак ти мала обличчя ніби звичайної людини. Однак далі помітив, що ти усміхаєшся, рухаєшся і навіть їсиш не зовсім як люди, що їх я зустрічав раніше. Якось... дуже елегантно.  

― Тепер я зрозуміла, дякую.  

Його останні слова викликали у неї дивні, змішані почуття: Ліна раділа, що в ній упізнали принцесу, і водночас засмутилася, бо це виявилося не так просто, а хтось інший міг би і не впізнати. Але вона ж сама нещодавно визначила, що в титулі принцеси немає її особистої заслуги, а, значить, нема чим пишатися! Тоді чому досі бажає, щоби люди одразу його помічали? "Здається, я не скоро зможу полишити цю звичку."   

― Красива сукня, ― сказав Дерек, і Ліна збагнула, що все ще тримає її в руках. ― Ти ж сама вишивала ці трикутники?  

― Так.  

― Гарні.  

― Дякую, я старалася, ― Ліна усміхнулася знову. То він усе бачив!   

― Мабуть, мені вже треба йти, ― подумавши, сказав Дерек.  

― Гаразд. Якщо захочеш поговорити, я завжди буду рада!  

Він дещо незграбно кивнув і пішов, не попрощавшись. Але Ліну це особливо не займало ― до неї повернувся чудовий настрій. І навіть вдалося заспокоїти себе щодо дару: ніхто ж не казав, що він проявлятиметься швидко, чи не так?   

Тим паче, невдовзі її думки зайняла обіцяна зустріч з Ронно. Охоронець ненадовго зазирнув і, нічого не запідозривши, повернув назад. Ліна вже думала, чи вартувала їх із Сувон мандрівка цього взагалі. Але він передав важливу інформацію: в передостанній день її укривання надійде ще один лист від короля, який і визначить близьке майбутнє Ліни.