Глава 14. У палаці

Хоча касіри було дуже мало, пані Вереса наказала робити з неї відвар ― необхідно було повністю довести справжність рослини. Просто на місці вони скип’ятили воду, поклали в неї листок і трохи почекали. Взагалі-то, за переписами давніх книг вистачало пожувати трохи касіри для її дії, але відвару більше виходило. Коли він приготувався, Цілителька, не дочекавшись, поки остигне, поспішила куштувати і радісно повідомила, що все працює! Щоби запевнитись, вона передала відвар іншим. Навіть Ейпріл дістався ковток ― зробивши його, та дійсно відчула несподіваний приплив сил.   

Тож було вирішено огородити місце з рослиною, поставити варту і рушати назад. Хоча вони і планували бути в поїздці довше, зробити більше спостережень, ця виявилася неспокійною. Однак знайдення касіри зробило своє, й екіпаж покидав гору набагато радісніший. У Тіфані їх зустріли посланці короля та Сувон. Ейпріл подумала, що навряд чи колись забуде, як хвилювалася тоді, очікуючи розпоряджень. Вони були такими: заходити до палацу тихо і для тих, хто знав про участь прицеси в експедиції, притримуватися версії, що вона по закінченню відправилася в іншу подорож. Бо ця подія стосується тільки королівської сім’ї, але серйозної небезпеки немає. Ейпріл не знала, як реагувати: з одного боку, не все так страшно, а з іншого ― Ліна, вочевидь, не може повертатися. Та ще цей наказ приховування створював у неї відчуття застою та безпорадності.  

― Що робити, мамо?  

― А хіба ми щось можемо зробити?  

― І справді.  

Ейпріл рішилась попрохати про відвідання Ліни. Проте їй дісталася відмова: якомога менше людей мали знати розташування схованки, хоча та і не планувалася спершу як королівська. Та Ейпріл не сумнівалася, що якби вона була аристократкою, їй би може, дозволили ― як подрузі принцеси. Але який сенс?! Положення Сувон було не сильно вищим за її власне ― і будь ласка, вона зараз ледь не особиста помічниця (чи провідниця) Ліни! Потім дещо спало на думку: королю могли не сказати, що його доньку вів до схованки не сам провідник, а його учениця. Однаково, сперечатися Ейпріл не стала, бо знала ― це нічого їй не дасть.   

І все ж, сенсу насправді не було жодного! За такою логікою відьмі будь-хто може усе видати. А якби та ж Сувон виявилася шпигункою, що б вони робили? Ех, знайти б відьму і поговорити з нею як слід! Урешті в Ейпріл геть зіпсувався настрій.  

Як би там не було, всім їм настав час повертатися до роботи. Цілителька продовжувала справу з касірою, а для Ейпріл та її матері знову починались будні в оранжереї. Як усе це дивно, міркувала вона, переставляючи ящик із землею. В якомусь сенсі Ейпріл працювала садівницею в своєї матері: готувала землю, саджала рослини і доглядала за ними. А мати вже збирала їх і йшла в підсобку обробляти, сушити, терти, вимочувати і тому подібне. Час від часу Ейпріл теж цим займалась, а в майбутньому воно мало стати її постійною роботою. Чи ні? А раптом у неї буде інший шлях? Якийсь... свій. Ейпріл подумки хмикнула ― такі, як вона, могли поколіннями і сторіччями не змінювати ремесла, а їй мало того, що мати обрала інше, ще й сама хоче? Та й звідки візьметься інакший шлях? Що такого може статися?  

За роздумами вона не помітила, як до оранжереї зайшли гості. Глянувши, Ейпріл отеретіла: неподалік стояла Анабель із самою принцесою Домінікою! До того ж, погляди обох спрямувалися на неї. Чому вони тут? Одночасно з появою здогадки вона збагнула, що застигла, втупившись у панянок.   

― Доброго ранку, пані, ― Ейпріл випрямилася, за звичкою намагаючись сховати брудні руки. ― Вам чимось допомогти?  

― Доброго ранку, ― Анабель видавалася незвично схвильованою та одразу підтвердила думку Ейпріл. ― Її величність розповіла нам про справжні події у вашій експедиції і про нещастя Евеліни. Проте ми б хотіли більше дізнатися від тебе.  

Домініка лише кивнула.  

― Бажаєте, щоби я переповіла вам усе з появи відьми?  

― Так, будь ласка.  

Це Ейпріл і зробила, стараючись не пропустити нічого, що стосувалося Ліни чи відьми. Тим часом сама шкодувала через неможливість сказати правду Зарі ― вона ж не улюблениця королеви. І, виходить, Фіона теж нічого не знає... Слухаючи, Анабель не раз нервово чіпала темно-каштанові локони, а її обличчя виражало тільки зосередженість. Те саме було і з обличчям принцеси Домініки. 

― Коли королева Ірідесса розповіла нам, ми були вражені, бо навіть уявити подібне раніше видавалося неможливим... ― збентежено поділилася Анабель по закінченню. ― Особисто мене ця звістка дуже пригнітила. Але я рада чути, що Евеліна зараз добре почувається.  

― Як і я, і певно, всі, хто знають, ― додала її високість.  

― Так, ― Ейпріл мала свої емоції та думки, і не вважала, що може розділити їх із кимось зі знаті.  

Панянки з нею попрощалися, й далі потік звичайний день. Виходивши, Домініка окинула поглядом оранжерею, на мить затримавшись. Коли мати визирнула з підсобки, Ейпріл сказала їй про візит, чим здивувала. Нарешті з завданнями в оранжереї було скінчено. Послухавши вчення матері щодо протиотрут від кислорізки, вона пішла до іншої підсобки, яка через непотрібність довго слугувала їй кімнатою. Ввімкнувши тьмяне жовте світло, дістала набір інструментів для різьби, подарований Ліною, і взялася за мініатюрну хатинку.   

Вже прилаштовуючи стінки одну до одної, вона завмерла, а потім вийшла за двері, перевіряючи: мати була у себе. Тоді повернулася за заповітним дозволом. Чи не добігши до бібліотеки, Ейпріл показала його й одразу звернула до відділу начальних книжок. Там виднілася знайома синя палітурка з надписом “Геометрія, частина друга”. Вона почувалася героєм на таємній місії, йдучи з книгою назад ― тільки б мати не дізналася. Біля сходів попереду неї опинилася компанія молодих аристократів, і вона б уже непомітно їх обійшла, як...:  

― Чи ви знаєте вже новину... ― почала одна з них.  

Ейпріл нашорошила вуха. А раптом?!  

― ... про пані Моргану Перлинограй?