Глава 13. Дари

От і настало завтра! Початок ранку Ліна навіть не помітила, очікування цілком зайняло її. “Коли всі підуть, зустрінемося біля Блакитного Ока,” ― казала Сувон за сніданком. Як же інтригуюче це звучало! Блакитним Оком називалося кругле озерце біля стіни Фатару ― настільки мале, що можна було спокійно бесідувати, стоячи на його протилежних берегах. Зате, якщо поглянути в середину нього, формою і кольором воно дійсно нагадувало око! Ліна прийшла туди першою, власне, ще деякі фатарці залишались. Відвела гілки бірюзових вербочок, підійшла до води і опустила туди очі. Цікаво, чи вона дійсно світиться, чи промені сонця так грають? Ліна ніяк не могла зрозуміти.  

― Привіт, Ліно.  

Вона підвела голову ― неподалік стояла здивована Тала.  

― Привіт...  

― Тебе теж Сувон покликала?  

― Так, але вона не казала, що ти прийдеш, ― Ліна і сама дивувалась. Тала зітхнула:  

― З нею таке бува. Якщо сталося щось цікаве, то вона нічого не каже до останнього! Стривай, значить, ти теж знаєш про цю таємницю! Знаєш, що воно таке?  

 Але Ліна не встигла відповісти ― раптом пролунав сухий голос.  

― Ясно. То це був розіграш?  

Виявилось, до них вже підійшли Сувон із Яном, але найдивніше ― голос належав Хлої! А що вона тут робить?  

― Жодних розіграшів, ― відповіла Сувон. ― Просто я вирішила, що все краще дізнаватися на місці.  

― Ого, скільки нас! ― помітила Тала. ― Ну, все Сувон, тепер кажи.  

― Може, спершу сядемо?  

Вони стали вмощуватись довкола Блакитного Ока ― воно було одним з небагатьох місць Фатару, де дозволялося сидіти на траві. І, здається, ніхто вже не пам’ятав, чому з’явилися винятки. Ліна не переставала оглядати інших. Невже в них усіх є магія?!   

― То що ти хотіла повідомити? ― нагадала Хлоя.  

Сувон на мить опустила повіки ― певно, готуючись казати дещо важливе.   

― Я запросила вас сюди, бо усі ви маєте дар ― чарівний дар, ― біля озера стало дуже тихо. ― Знаю, це звучало дивно, проте і я, і ви, певно, вже самі бачили докази.  

З цими словами вона торкнулася поверхні озера. Від місця, де були її пальці, воду почав укривати лід, доки не заполонив усе Око.   

Очікувано, у трьох з них з’явилися однакові здивовані вирази. Тала, висунувши підборіддя вперед і не кліпаючи, втупилася у Сувон. Ян неспокійно завертів головою, а по очам Хлої здавалося, що вона передивляється все життя. І Ліна чудово їх розуміла: хоча Сувон уже показувала їй магію, зараз побачене вражало так само. Першою зреагувала Тала ― вона схопилася на ноги і стрибнула до води:  

 ― Вау! Як ти це зробила?   

― Як і казала: завдяки дару.  

― І ми теж таке вмітимемо?  

Сувон замислилась.  

― Гадаю, так, але не знаю щодо саме морозу, бо ніхто з вас не володіє силою льоду.   

 ― А що ми точно будемо робити?  

Але Сувон не встигла відповісти: втрутилася Хлоя.  

― То, значить, ти вмієш чарувати, причому вже довго?  

― Півтора роки, не знаю, чи вважаєш ти це довгим.  

― А нещодавно помітила магію в нас і вирішила розповісти?  

― Так, що тебе в цьому дивує?  

― Це дивно з твого боку, бо Сувон, яку я знаю, не розповідала би про дар до останнього, в крайньому випадку сказала б одному. І точно не скликала б цілу компанію. То чому це робиш ти?  

― По-перше, вас не те щоби багато, всього четверо. По-друге, з Яном і Талою я вже давно спілкуюся, тож було б дивно приховувати від них важливі речі. А Ліна сама мене спитала про це, то що, мені треба було брехати? Щодо тебе... Так я не збиралася нічого тобі казати, але так сталося, що твоя здібність може стати небезпечною для Фатару.  

І тут Ліна згадала. Значить, тліюче полум’я на волоссі Хлої їй не здалося?   

― Вогонь, ― похмуро ствердила її думку сама Хлоя. ― Не очікувала, що ти переймаєшся долею Фатару.   

― Це обов’язок нас усіх.   

Здається, її співрозмовниця хотіла відповісти щось заперечливе, але передумала.  

― А ти справді можеш начарувати полум’я? ― захоплено поцікавилась Тала.   

― Ні, воно з’являється іноді й тільки саме собою.  

― Шкода, ― вона стрепенулась. ― Але я ніколи не бачила своїх чарів.  

― Хіба? ― запитала Сувон. ― А як же іскри, про які ти розповідала?  

Тала спершу округлила очі, а затим широко всміхнулась.  

― То це ― моя магія?!  

― Так.   

Дівчинка уважно подивилася на свої руки, здається, не до кінця вірячи дійсності почутого, розвела руки і лунко плеснула в долоні. І ― о диво ― від них звелася хмара іскор! Тала із захватом ахнула та ляснула ще кілька разів: увесь простір над Оком і довкола нього наповнило золоте мерехтіння.   

 ― Ура, я вмію чарувати! ― вона бігала навкруги, стараючись торкнутися кожної іскорки. ― Дивіться, які вони гарні!  

Ліна, Ян та Хлоя приголомшено дивились на це.  

 ― Дійсно, вигляд чудовий, ― погодилася Ліна. ― Тало, ти зробила таку дивовижну річ, вітаю!  

― Спасибі, ― дівчинка спробувала знову створити іскри, але цього разу їй не вдалося. Вона трохи спохмурніла. ― Ну от, тепер не виходить.  

― Але те, що ти змогла використати магію, ледве дізнавшись про неї, уже й так вражає, ― зауважила Сувон. ― Я, чесно кажучи, не очікувала цього.  

― А я-от змогла, ― до Тали повернувся задоволений вираз, і тут вона уважно поглянула: ― Значить, Сувон може начарувати лід, Хлоя ― вогонь, а я ― іскри? А що вміють Ліна та Ян?  

― Я вчора зазирнула у розум птахи.   

― Ого, це ж складно!  

Навіть після всіх подій сьогодні її слова дивували. Ти часом, хлопчик, здавалося, хотів щось сказати, однак не зробив цього, тож за нього відповіла Сувон:  

― Ян уміє відкривати минуле речей і бачити, ким вони створювалися:  

― Так, це траплялося кілька разів, ― доповнив він сам, ― але також випадково і невиразно, наче рухливі тіні. Чітко я бачив лише одне.