Глава 12. Пошук відповідей

Коли Сувон обережно відчинила, у схованку зайшов провідник Дотай, а за ним двоє королівських охоронців.  

― Добрий вечір вам, ваша високосте, ― привітався Дотай, і всі троє вклонилися.  

― І вам добрий вечір.  

― Як ви почуваєтеся тут?   

Ліна, сама не знаючи навіщо, озирнулася.   

― Усе цілком непогано, дякую, ― шкода, відповідь була не до кінця чесною, бо вона і півгодини тут не пробула.  

― Чудово, що ви в порядку. Що ж, Джим у цьому теж засвідчився, ― він поглянув на охоронця, і той кивнув. ― Тоді до тебе, Сувон. Експедиція вже майже скінчилася, але звісно, я зарахую її тобі, як добре виконану. Що було з касірою, ти вже знаєш. Тому краще залишайся, твоя допомога тут згодиться.  

― Так, учителю.  

Провідник знову звернувся до Ліни:  

― Що ж, нам з Джимом час іти, а Ронно лишиться з вами для захисту ― такий наказ.  

Вони попрощалися, й опісля охоронець Ронно підійшов до Ліни, сказавши:  

― Від цієї миті і до кінця вашого переховування я захищатиму вас і служитиму особисто вам, принцесо Евеліно. Це велика честь, і я зроблю все, щоби моя служба була якомога кращою, ― він уклонився.   

― Дякую за таку відданість.  

Однак настрій її не був таким гарним, бо зараз Ліну по-справжньому різонула неприємна думка. Якщо охоронець лишається тут, їй із Сувон теж доведеться! Не розповідати ж йому про Фатар... Але Ліна не хотіла сидіти в цьому кам’яному мішку. Ні, вона обов’язково знайде спосіб повернутися!   

Ліна підійшла до Сувон, яка стояла у протилежному кінці приміщення, і тихо спитала:  

― Як думаєш, у нас є можливість потрапити до Фатару?  

― Не знаю. Я-то зможу іноді вибиратися, а от щодо тебе... Хіба що сказати йому напівправду, але це може викликати запитання і не подіяти.   

― Для тебе перебування в цій схованці ― також проблема?  

― Авжеж, мені треба ще з рослинами працювати. Але я не знаю, що робити, бо майже не розмовляла з охоронцями і не знаю правил чи звичаїв палацу.  

Ліна кивнула.  

― Так, тут я маю щось придумати...  

Однак у голову нічого не йшло, тож вона вирішила поки відволіктися будь-що: 

― А що за іншими дверима?  

― Інший вихід. І ще там є напіввідкрите місце ―туди можна іноді виходити, щоби не сидіти весь час у підземеллі.  

― Он як.  

“Ну хоча б свіжим повітрям дихати іноді можна.” Втім, це не переконало її лишитися. Знову прокручуючи в думках слова Ронно, Ліна зачепилась за “... з цієї миті я служитиму особисто вам.” Точно, хіба вона не може просто наказати йому піти? Однак причина все одно має бути. Дещо спало їй на думку, і Ліна поділилася ідеєю з Сувон.   

Та поглянула недовірливо:  

― Невже таке працює?  

― Можливо й ні. Та якщо спробую, гірше не стане.  

Ліна повернулася до охоронця.   

― Ронно, ти казав, що зараз служиш мені. Так от, я маю до тебе перше доручення.  

― Слухаю вас.  

― Чи не міг би ти покинути цю схованку?  

Як і очікувалось, на його обличчі проступило неабияке здивування.   

― Звісно, я можу. Але навіщо вам це потрібно, ваша високосте?  

― Справа в тому, ― Ліна зробила паузу, ― що поки ти тут, я певною мірою незручно почуваюся. Чи ти розумієш?  

Якийсь час він ошелешено мовчав.  

― Так, я розумію. Ви юна пані, і...  

І здається, кодекс королівських охоронців не передбачав таких ситуацій.  

― Але також мені наказали захищати вас!  

― Від відьми?  

― Саме так.  

― Тоді скажи, чи ти вмієш боротися проти магії?  

Він на мить завмер.  

― Ні, прошу вибачити, цьому мене не вчили.  

Ліна відчула, що вже на правильному шляху.  

― Тоді немає різниці, поруч ти будеш чи ні, якщо відьма мене знайде, бо однаково нічого не вдієш.   

― Так, ви начебто праві...  

― Але я запевняю, що вона нічого мені не зробить. Мало хто знає про це місце, і раптом щось таки станеться, я зможу втекти, як і минулого разу. А інших небезпек немає ― ці гори порожні. Крім того, Сувон також може мені допомогти.  

Ронно вагався. Зрозуміло, що він і сам не хотів стояти в цій печері.   

― Ви точно впевнені, що все буде в порядку?   

― Авжеж.   

― Тоді я все одно маю перевірити це згодом. Скажімо, через два дні, в цей самий час. Чи підходить вам?  

Ліна кивнула, приховуючи радість.  

― Мені підходить. Я буду дуже рада тебе бачити, але зараз прошу піти. Звісно, в кінці я оплачу тобі добре виконане доручення.  

Вона дістала папірець, записала наказ і коротке послання. Потім віддала його Ронно.  

― Це ― на той випадок, якщо тебе хтось зустріне і питатиме про виконання наказу.  

― Так, дякую вам.  

Він уже збирався йти, як раптом спитав:  

― Ви ж будете у схованці, правда?  

― Звісно, що буду. Я зовсім не хочу наражатися на небезпеку.  

― Тоді до зустрічі через два дні, принцесо Евеліно. Бажаю вам гарного часу тут.   

Вона відповіла на прощання і двері зачинились. Ліна глибоко видихнула і тричі підстрибнула від радості, геть не подумавши, як це сприйме Сувон. Але та не звернула уваги, задумавшись про щось своє.  

― Все, тепер ми повернемося до Фатару!  

― Так, дійсно чудово, ― Сувон відірвалася від думок, усміхнувшись. ― Чесно кажучи, я не очікувала, що таке спрацює. Тобто те, що він насправді не може захистити тебе від відьмі ― логічно, як і те, що він має слухатися твого наказу, та інше. Однак сама причина, з якої ти нібито хотіла, щоби він пішов...?  

― Я просто згадала, як інші аристократи відмовлялися від слуг або міняли на інших, коли ті їм не подобалися через людські якості чи навіть зовнішність. І вирішила скористатися чимось схожим, ― Ліна подумала, що здивування Ронно було очікуваним. Іншим разом вона була б не проти слуг чи охорони, але зараз був особливий випадок.