Глава 11. Незвичайний зв'язок та інша схованка

Ліна прокинулася від почутого рухання і голосів. Вставали фатарці. Вчора спати на підлозі поміж купи людей видалося їй абсолютно жахливою ідеєю. Проте тоді стільки всього було, і вона так багато ходила, що не змогла цілком збагнути її жахливість. Але нічого, зараз ще можна полежати.  

Невдовзі печеру заповнив аромат каші.   

― Краще встати і поснідати зараз, поки ще тепле, ― порадила Сувон.  

Що ж, тут вона права. Ліна неохоче підвелася. Все одно навколо була така діяльність, що неможливо спати. Її настрій миттю погіршила думка про те, що немає кімнати, де можна було б непомітно для чужих очей привести себе в порядок. Ліна попленталася вмиватись. А коли повернулася, Сувон простягнула їй другу тарілку.   

― Дякую, ― втім, Ліну зацікавила інша справа. ― Ти вже зараз ідеш до Тіфану?  

― Так. Обіцяю повернутися з новинами якомога швидше.  

― Тоді дякую за це також, ― Ліна усміхнулася.   

Сьогодні вона нарешті прочитає розпорядження від батька! Це страшенно її хвилювало. Що ж він скаже?   

Вона огледіла печеру, людей, а потім глянула на Сувон, зауваживши, що та виділяється. Хоча дівчинка теж мала байдуже обличчя, на ньому не виднілося похмурості та втоми, такої помітної в інших фатарцях. Мабуть, тому що вона знала в житті інші речі, крім роботи в Фатарі чи на полі. Дівчинка справді за кілька хвилин пішла. Та й Ліна вирішила у печері не затримуватись, і попрямувала до звичного кам’яного виступу. Там розгорнула книгу з історії та життя фей, позичену їй вчора. Книга виявилася дуже цікавою, Ліна читала її весь вечір. І тепер збиралась робити те саме. Кілька разів вона проходила очима по рядках, де описувалися здібності фей. Усі з них володіли простою природничою силою, як-от земля, лід чи вітер, і складнішою магією ― для кожного своєю. Найрідкіснішою з простих сил було світло, і до його власниць ставилися по-особливому. Що Ліна вже знала зі своїх книжок, проте інші деталі раніше були їй невідомі. Вона захопилася чарівними описами і тепер мріяла побачити їх у дійсності.  

Поступово теплішало, тож вона навіть зняла кофту-куртку, що їй дала Сувон. Невдовзі вона привіталась з Талою та Яном, і встигла поговорити, поки вони не взялися до нового доручення. З того часу минуло півдня, і Ліна врешті-решт закрила книгу та понесла її в печеру. Якби цікаво не було, неможливо дивитися на букви вічність, а ця читалася значно складніше, ніж яка-небудь пригодницька література.   

Проте в мить Ліна збагнула важливу та неприємну річ. У Фатарі, прекрасному саду, окрім гуляння та читання, їй не було чого робити! Раніше вона уявляла, як потрапляє в подібне казкове місце і живе там цілком щасливо. Проте тоді не розуміла, наскільки важливим для неї був устрій життя принцеси. Відсутність зручних умов, цікавих розваг і великої кількості хороших знайомих погано на ній позначалися. До того ж, Ліна знала, що поки вона сидить, усі інші працюють ― віднедавна ця думка почала її гнітити.  

Точно! Тоді, в долині починку, вона збиралася підшукати собі якесь заняття, в якому стала б майстерною чи знавцем. Проте через відьму забула. І зараз Ліна може, не поспішаючи, врешті його обрати. Звісно, це не звучало, як справжня робота, однак вона вже зрозуміла, що роздуми займають багато часу. Але з чого їй почати? Перебирання в голові усіх відомих занять Ліна визнала безсенсовим, тому вирішила згадати свої якості з вподобаннями й підібрати щось до них.  

Проте і це їй довго не вдавалося ― можливо, через брак знань. Здалося, що вона взагалі не підходила для того, аби щось постійно робити. Відтворюючи в пам’яті день перед від’їздом, Ліна як наяву побачила кімнату з тваринками, і в голові раптом сяйнула ідея. Чому вона раніше не подумала?! Ліна ж добре ладнає з тваринами, а значить, може знайти собі справу, пов’язану з ними. Ідея, звісно, спочатку видалася їй чудернацькою, бо принцесі таке геть не пасувало. А теми про живих істот, окрім людей, її навчання ледве торкалося. Певно, саме тому вона не думала про це раніше. Однак Ліна нагадала собі, що вже робила речі, які не личили принцесам і замислилась. У палаці вона спілкувалася з людьми, працюючими з тваринами, втім, ця робота, крім приємних речей, мала помітні недоліки. Ними й займалася Лінина служка. Та кращих ідей не малося, тому Ліна вирішила починати навчання.  

Діставши з сумки блокнот і ручку, вона рушила на пошуки пташок-листків: їх у Фатарі багато, отже спостерегти буде найлегше. Невдовзі вона натрапила на їхнє скупчення коло такої ж білої квітки, яку бачила вранці. Як, і тоді, пташки влітали і вилітали звідти, при чому здавалося, наче дійсно вітер носить туди листя. Ліна замилувалася цими плавними рухами. Комах, між іншим, у квітці не виднілося, і кілька хвилин потому вона дійшла висновку, що пташки харчуються самим нектаром. Та записала інші їхні ознаки: довжина тіла ― десять сантиметрів, колір очей ― від коричневого до смарагдового. Зі складеними крилами вони нагадували яблуневе листя, а розправляючи їх, “перетворювалися” на кленове. Цікаво, звідки в них такий вигляд? Він був схожий на маскування, та чи є в Фатарі хижаки? Треба спитати. Подумавши, вона описала в блокноті ще рухи пташок, звуки та кілька інших деталей.   

Також цікаво, які в них гнізда? Ліна вже знайти одне з них, проте як тільки пташки відлітали від дерева з квітками, слідкувати ставало важко. А без цього гнізда не знайти: сильно незвичними були дерева і кущі Фатару, тож довелося повертатися назад. Вочевидь, вона дізналася все, що могла, проте ніби чогось бракувало. Ліна знову уважно оглянула дерево, квітку і тварин навколо, зосереджуючись на деталях і намагаючись знайти це “щось”. І в мить сталося дивне. 

Вона чітко розуміла, що стоїть на землі, дивилася на пташку, бачила її, і водночас побачила світ її очима! Знизу з’явилася гілка, довкола ― величезне листя, а щебет довкола посилився і набув значення. Ліна відчувала кожен рух пташки, дихання і навіть ― трохи ― напрям думок! Проте не “вселилася” в неї, а ніби спостерігала ссередини. “Це так дивно...” ― промайнуло голові. Бо раніше Ліна по-справжньому знала лише свій розум, а тепер поєдналася з іншим! Здавалося, що вона літала з пташкою, стоячи внизу, нескінченність, проте врешті та покинула дерево, зв’язок різко послабшав, і Ліна залишилася сама.