Глава 10. Новини від екіпажу

Тишу біля входу в печеру порушувало лише стрекотіння пташок-листків. Ліна сиділа на кам’яному виступі та роздумувала, що було б чудово почитати одну з фатарських книжок. Але Ян казав, що дати їх можуть тільки ввечері. Книжки тут залишилися з часів до Спустошення, їх було небагато, і читати, звісно, дозволялося не всім. Раз на кілька десятиріч фатарці переписували їх, а потім і друкували, щоби не втрачати зв’язку з чудовим минулим. І як зрозуміла Ліна, саме його вони цінували найбільше за все. От цього вона збагнути на могла: минуле дійсно було чудове, але як люди можуть жити з такими пріоритетами?    

Ліна вже спробувала поговорити з іншими мешканцями Фатару. Однак ті відповідали однослівно і страшенно напружено, тож вона перестала намагатись. Більше того — Ліна не пригадувала людей, з якими їй було так важко спілкуватись, як з фатарцями, що вельми сумно.    

Серед листя майнув сріблистий розчерк. Потім іще один. Ліна завмерла. Раптом це тіссі? Хоча тоді ця істотка їй не покажеться: тіссі сторонилися людей. Однак неочікувано з півтемряви вигулькнула світла мордочка. Це вона! Ліна захвилювалась. Не знаючи, як поводитись, вона вигадала лише одне — спробувала подумки сказати тіссі, що не заподіє лиха і була б дуже рада її бачити. Але хіба ж таке працює? Та наперекір цій думці мордочка, вже збираючись сховатися, завмерла. Ошелешена, Ліна знову послала “доброзичливий сигнал”, і тіссі вилетіла з крони дерева. Зовнішньо вона нагадувала срібне звірятко з крилами, не набагато більше за капустяного метелика. На мить застигнувши, тіссі підлетіла ближче до Ліни. Якийсь час вони мовчки дивилися одне на одного, доки крилата істотка, смикнувшись вгору, не зникла серед листя.    

А Ліна неймовірно раділа, навіть попри те, що тіссі покинула її так швидко. Нарешті до неї наблизилася справжня магічна істота! Це сталося вперше, бо інші ховалися, відчуваючи в ній чужачку. Хоча звичайні тварини Ліну любили. Але як пояснити дивну поведінку тіссі? Ліна була впевнена, що та реагувала на її “мисленні повідомлення”. Що, як ці помічники фей вміють чути думки? Тоді усе ставало б зрозумілим.   

Ліна підвелася. Їй треба більше дізнатися про Фатар! Але ж не розпитувати кожного разу Талу з Яном, тим більше, що вони вже багато їй розповіли. Знову її думки повернулися до книжок, та їх миттю перервали. Неочікувано з-за повороту вибігла Тала з розширеними очима і вигукнула:    

— Сувон прийшла!   

— Але цього можна було і не казати, бо я вже тут, — зауважив знайомий голос, а потім з’явилася, власне, Сувон.    

Серцебиття Ліни пришвидшилося — зараз вона дізнається, що сталося з іншими! Та судячи з вигляду дівчинки, усе було в порядку.    

— Одразу скажу, що нічого страшного не сталося, — підтвердила її думку Сувон і дала Ліні клаптик паперу.   

— Чудово!   

Вона розгорнула папірець: це виявилася записка від Ейпріл. Прочитавши її, Ліна остаточно втішилася — вони дійсно були в порядку. Але в той же час...   

— Однак ви нічого не дізналися?   

— Майже. Відьма одразу після нашої втечі полетіла геть зі словами, що в квача грати не збирається.   

Ліну слова відьми спантеличили, якщо не зачепили. То для неї все це — розвага?!   

— Та його величність щось точно знає, — продовжила Сувон.   

Її брови злетіли вгору. Сказане вразило Ліну настільки, що попереднє спантеличення геть забулося. Батько?!   

— Справді? — тільки й вимовила вона.   

Сувон пояснила, що перед походом він дав наказ провіднику: ховати Ліну, якщо десь поблизу з’явиться відьма. Ліна пригнічено мовчала. От тобі й дізналася новини. То батькові справді було щось відомо! Чому ж він не сказав це їй? Так, можливо, знав мало, але будь-що Ліна теж мала знати. Бо це стосувалося її! Вона ж не маленька дитина, від якої треба приховувати усе погане. То чому? Сувон помітила її настрій:   

— Не хвилюйся, завтра я буду в Тіфані, і тобі передадуть розпорядження.    

— Скоріше б, — Ліна зітхнула.    

Тала, яка мовчки їх слухала, підбадьорила її:   

— Зате жодна відьма не зможе потрапити сюди!   

— Звісно, але ж Ліна не може завжди тут жити, — осадила її Сувон.   

— А-а, точно. То король зробить так, щоби відьма не нападала? А як? І королеві що, про це не казали?   

— Не знаю, що він зробить, — відповіла Ліна. — Бо я майже нічого не знаю. Мамі, здається, теж не було відомо. Але він мав мені сказати!    

Вони деякий час жваво обговорювали це, а потім Тала підвелася.   

— Все дуже дивно, — вона огледіла їх. — Ну, ви розмовляйте, а я піду Яну розкажу...   

Дівчата залишилися вдвох.    

— Скажи, а чому ти сьогодні так раптово пішла? — пригадала Ліна.    

Сувон на мить замислилась.   

 — Розумієш, це було найкраще, що я могла зробити. У нас із Хлоєю не дуже добрі стосунки, і якби я лишилась, вона ще більше б лютувала.    

— Он як.   

 — Освоїлася в Фатарі, Ліно?    

— Думаю, так. Хоча тут дуже гарно, але незручно.   

 — Можливо, — Сувон присіла на виступ. — Та насправді краще, ніж у звичайному селі. До того ж, кожному зручно своє. Я, наприклад, ніколи б не захотіла мати життя принцеси, навіть цілком безпечне. Купа уваги, потреба відповідати очікуванням публіки — занадто важко.    

— Зовсім ні!   

 — Говорю ж — кожному своє.   

 Їхня розмова нагадала Ліні те, що вона збиралася сказати. Наважившись, вона переповіла слова Хлої. Сувон слухала її з нерухомим обличчям, було незрозуміло, як вона поставилася до цього.  

— Скажи, чи це правда? — з надією спитала Ліна.   

 Сувон трохи помовчала, і нарешті відповіла:    

— Так, правда. Аристократія дійсно живе працею робітників. Можливо, Хлоя розказувала надто бурхливо, проте жодного разу не збрехала.   

 Лінине серце здригнулось: їй здалося, наче вона втрачає опору. От і Сувон підтвердила, і шансів, що це була неправда, ставало все менше. Навіть не так — Ліна сама вже не повірила б, що слова неправдиві! Однак вихід із положення виднішим не став. Звісно, є можливість просто закрити очі і спокійно жити, як це, певно, роблять багато інших аристократів, та Ліна їх не розуміла. Вона особисто знала багатьох робітників, спілкувалася з ними і не могла лишитися в стороні. Не могла вона і бути спокійною після того, як сама докладалася до їхніх нещасть (Ліна не була великою шанувальницею дуже дорогих речей, зате обожнювала свята і здогадувалася, скільки вони коштували через її бажання). Проте вона гадки не мала, що вдіяти!