Глава 7. У Фатарі

Чарівний сад настільки захопив Ліну, що вона зовсім не відчувала втоми. “Ейпріл би тут точно сподобалось!” От лише дивно ― навкруги не стояло жодної людської домівки. Невже хранителів Фатару так мало? Ліна вирішила про це спитати.  

― Нас і справді небагато, ― пояснила Сувон, ― та більшість не живе саме тут.  

― А де ж тоді?  

― В печерах поблизу. Місце велике, але для усіх видів рослин все одно недостатньо, тож ми не можемо його займати. В саду живуть лише кілька найважливіжих фахівців ― вони мусять завжди пильнувати, аби чогось не сталося.   

― Он як. Але ж в печерах жити, мабуть, так неприємно!  

― Я би так не сказала. Хіба що трохи холоднувато, але в цілому, нормально. Точно, я мала ще дещо сказати: чим ближче ми будемо до центру, тим особливішими ставатимуть магічні види, тому прошу, не сходи зі стежки і будь обережною.  

Дівчинка вже розповіла їй, що спершу вони зустрінуться з головою Фатару ― Атеном, якого жителі називали “головний майстер”, і що мешкав саме в центрі.  

― Добре. То ми підемо туди пішки? ― оскільки дівчата увійшли з західного краю, йти їм треба було немало.  

Сувон загадково всміхнулась: цей вираз нагадав Ліні її кішку.  

― На цей раз ― ні. Існує кращий спосіб і він вже недалеко.  

І справді, хвилину потому дівчата спускалися до широкого струмку. На його поверхі гойдалося величезне латаття, дещо незумісне з такою водоймою. Сувон перестрибнула на один з них ― той м’яко колихнувся, але не втонув.  

― Ставай сюди, Ліно, він витримає.  

Ліна подивилась на лист з опасінням.   

― Це латаття може відвезти нас по воді куди завгодно?  

― Так, навіть проти течії, але не вгору чи вниз. А назва в нього ― ланат.  

Вона підійшла ближче і обережно ступила на зелену поверхню.  

― Краще сісти, ― порадила Сувон, ― бо триматись нема за що, ― як вона сама і зробила.  

Ліна теж опустилась, взявшись пальцями за край. Відчувалося це дивно: ланат був набагато тоншим за човен, тому здавалося, наче вона сидить просто на воді.   

― А як ним керувати? Можна просто сказати місце призначення, чи напрямляти рухами, як коня?  

― Треба подумки давати прості команди, наприклад “вперед”, “ліворуч” чи “швидше”. Ти готова?  

― А... так!  

Ланат поплив уперед. Спочатку Ліна злякалася ― здалося, що він рухається з неймовірною швидкістю, а все довкола перетворилося на калейдоскоп. Однак, зрозумівши, що це не так, вона подумала, що їй дуже і дуже подобається. Справді, поїздка виявилася просто неймовірною! Дівчата скользили по воді, поки вітер м’яко обвівав їхні обличчя, а мимо проплинали кришталеві верби і співучий комиш. Ліні теж захотілося співати, хоч вона цього ніколи не робила.   

Тож, коли лист зупинився і дівчата встали, вона трохи пошкодувала, що все скінчилось. Однак, можна буде ще прокатитись на ньому, правда ж?  

― Тобі сподобалось? ― поцікавилась Сувон.  

― Так, це було фантастично! І ви так кожного дня пливете?  

― Насправді, ні, тому краще не розказуй про це нікому.  

― Чому не розказувати? ― Ліна дуже здивувалась. ― Невже це заборонено?  

― Не заборонено, проте інші все одно не зрадіють, дізнавшись, що ми користувалися ланатом. Це як... упередження.   

― Але звідки воно з’явилось?  

Сувон відповіла не одразу.  

― Розумієш, більшість жителів дуже боїться за рослини і тварин. Тому навіть не торкаються їх зайвий раз, аби не завдати шкоди, хоч ті не є кволими. Тому і ланатом ніхто не користується. До речі, так само для людей важливо і збереження нашої таємниці, так що не хвилюйся, якщо побачивши тебе вперше, вони зреагують... бурхливо.  

Сказане змусило Ліну задуматись. Авжеж, рослини чудові, і берегти їх треба, але настільки...? В її голові з’явилося ще одне питання, може й не одне, та через купу всього нового вона не могла зрозуміти, яке саме.  

Роздуми перервав золотий спалах попереду стежки. Ліна підвела голову. Сплах все більшав і більшав, аж доки не перетворився на величне дерево, усе забарвлене різноманітними відтінками жовтого. Золоте дерево! Воно траплялося ледь не в кожному збірнику казок, і за повір’ям, могло подарувати вічне багатство, а його коріння приховувало незлічені скарби. Задивившись на дерево, вона не одразу помітила діда, який оглядав його.   

Сувон зупинилась, і Ліна зрозуміла, що то і є головний майстер. Він, однак не поспішав звертати на них увагу. Чому Сувон його не окликне? Ліна збиралася вже зробити це сама, однак дівчинка жестом показала “ні”. Чого б це? Хвилину потому Атен нарешті повернувся в їхній бік. Незважаючи на кількість зморшок, його постать була майже прямою та високою. 

― Вам щось треба? ― сухо запитав він.  

― Майже нічого, майстре, добрий день, ― голос Сувон раптом став відстороненим.  

― Я ж казав не витрачати час на вітання і таке інше, ― Атен уважно їх оглянув. ― Ти Сувон, так? Та, що відправилася в похід. А тебе я не пам’ятаю, ― його очі пробіглися по Ліні, і зупинившись на її сукні, розширилися з жаху.   

Вона здивувалася ― що такого може бути в звичайній сукні? І в мить збагнула: в Фатарі ніхто не носив такого одягу! Яскраві речі могли собі дозволити тільки багаті люди, звичайні робітники одягали щось сіро-буре. Й, оскільки аристократи тут не жили, головний майстер зрозумів, що Ліна ― чужинка.  

 ― Дозвольте, я вам усе поясню, ― поспіхом вставила Сувон.  

На початок її розповіді Атен вже опанував себе і прийняв незворушний вираз. Який, однак, потім змінився на подив, а щойно зайшлося про відьму ― на страх. Коли дівчинка скінчила, якийсь час панувала мовчанка.  

― Що ви скажете, майстре Атен? ― не витримала Ліна.  

Той наче отямився:  

― Що ж, в такому разі, вітаю вас в нашому скромному притулку, ваша високосте.  

― Дуже дякую.   

― На південному заході звідси є печера, не дуже заповнена. Ви можете заселитися туди.