Глава 15. Нова загадка

Сьогодні Ліна вирішила “познайомитись” із крилатими ящірками. Знайти їх виявилося складніше, ніж пташок, однак їй вдалося. Двоє ящірок просто грілися на сонці, поки Ліна їх описувала: колір луски ― в однієї блакитний, у іншої м’ятний, сірі очі, а хвости ― роздвоєні, напівпрозорі “бабкові” крила яскраво відбивали світло. Десь годину потому вона розшукала навіть їхнє гніздо, прослідкувавши за кількома ящірками, чим пишалася. Воно розташовувалось у незвично сплюснутому дуплі гіллястого дерева. Ліну зацікавила одна річ: деякі істотки несли всередину мале листя, травинки, але найбільше ― пелюстки, деякі підв’ялі, деякі зовсім свіжі. Зрозуміло, тварини часто “пом’якшують” свої домівки, але чому цим подобаються саме квіти? Зазирання всередину не допомогло знайти відповідь. 

Ліна не знала, скільки часу провела там, час від часу відходячи подивитись, чим займалися інші ящірки. Проте як би детально вона їх не розписувала, скільки б спостережень і висновків не робила, зв’язку не утворювалось. Уешті решт вирішила закінчити зі своїм зайняттям. “Розчаровуватись іще рано, ―сказала вона собі, ― я тільки почала навчання.”  Чи не повернутися до пташок-листків? Можливо, з ними знову пощастить.  

Ліна зупинилася перед тією самою квіткою, вслухаючись у їхнє стрекотіння. Вона чітко уявила вчорашній прояв магії, зосередилась на рухах пташки, подумала, як та сама все відчуває, і спробувала відтворити магію. Нічого не сталося. Тоді Ліна опустила очі на свої нотатки, пробіглася по рядках, і знову пригадала той випадок. Незважаючи на яскравість спогаду, все одно не могла вловити мить, коли чари почали діяти. Здавалося, тоді змінився її власний розум, вона сприймала себе, пташок і все довкілля зовсім інакше. Але як же зараз повернутися до того сприйняття? Чого їй не вистачає? Ліна якийсь час лишалась біля дерева, втім, це нічого не дало. 

Але ж не стояти постійно на одному місці! Тому вона знайшла терисків: звірят, схожих на горностаїв і котенят водночас. На відміну, від ящірок, вони починали ховатися, як тільки Ліна підходила ближче. Та цієї відстані і рідкої листяної ширми вистачало, щоби як слід їх роздивитися. В результаті магію проявити так і не вдалося. Ліна присмутилася, а після ще двох невдалих спроб геть пала духом. Вкотре запитала себе: “І що робити далі?” Їй почало здаватися, що чари були лише ілюзією, що нічого не сталось. Інакше чому вона не може повторити? Як там казала Сувон: “Спалах магії...” Дійсно наче спалах. І в інших вона проявлялася випадково. То, може, Ліні теж варто не хвилюватись і просто чекати, доки те саме трапиться з нею? Думка стала для неї вельми приємною. “Так же справді буде набагато краще.” 

Ліна пішла по книжку, не перестаючи розмірковувати. Але ж вона так хотіла опанувати свій дар якомога швидше! “В будь якому разі, ― розсудила, ― мені зараз потрібен відпочинок та інше зайняття.” Прочитавши кілька сторінок, Ліна підвела очі, і раптом дещо усвідомила. Фатар розташувався у гірській долині, ще й під несправжнім озером, але сонцю потрапляти сюди майже нічого не заважало. Чи не завдяки силі фей світла? Певно, саме через них . Ліну огорнуло захоплення, вона подумала, якби їй хотілося робити настільки ж дивовижні речі. Але солодку відчуття мрії змішалося з невеселим розумінням своєї далекості від неї.  

Насправді, вона частково знала, чому їй не вдається. Тварини ―  живі істоти, вони складні, а зв’язатися з іншим розумом, навіть якщо мова не про магію, ― не завжди проста річ. Тим більше, вони створіння Фатару, яких Ліна зустрічала вперше і тому погано знала. Їй не вистачало досвіду з ними. 

Та це ж ідея! І чому вона раніше не подумала? Ліні необхідно дізнатися про них більше. Власні спостереження, звісно, важливі, але не дадуть їй зараз стільки, скільки знання справжніх професіоналів. Таким чином увечері вона отримала книгу “Чарівні тварини Барвистихих гір” (так раніше називалися Мертві), попередньо віддавши “Історію і життя фей”, хоча не освоїла останню і наполовину. Увесь подальший вечір Ліна вирішила присвятити читанню. “Як же добре займатися справами, де все зрозуміло.” Книга ця мала настільки ж небагато складних слів чи конструкцій, як “Історія фей”, навіть іще менше. Можливо, люди чи феї з Барвистих гір такою мовою і писали, а можливо, фатарці спростили її з часом. Але незвичні для інших робітників вирази все ж були. Якщо подумати, це робило жителів Фатару більш інтелігентними, але вони лишалися набагато менш відкритими. Сумно.  

Прочитавши частину, Ліна рушила до печери. Не очікувала там когось побачити, але в кутку сиділа маленька дівчинка і оглядала якийсь предмет. Почувши кроки, вона різко повернулась, і її обличчя скривилося від невимовного жаху. Ліна відрухово оглянулась, злякавшись сама ― навколо було порожньо. Дівчинка втупилася саме в неї. Та невдовзі її переляк  став зрозумілим ― у руках вона тримала відкриту Лінину сумку. 

Ліна ледве не задихнулась од цього верху неповаги, а може, й злочину. 

― Що ти робиш з моїми речами?! ― вона не кричала, проте її голос дзвенів набагато сильніше звичного.  

Дівчинка заридала і випустила сумку.  

― Проб-бачте! Я н-нічого не крала... ― пробелькотіла та і, раптом зиркнувши на прохід, кинулася навтьоки. 

Навіть якби Ліна дуже захотіла, не наздогнала б її. Тому підійшла до сумки, не перестаючи обурюватися ― вона ще ніколи не зустрічала людини, яка б на подібне насмілилась! І це ж навіть не крадій з в’язниці, а просто дівчинка! “Хоча вона, можливо, справді не збиралася красти, ― подумалося, ― і все одно, чіпати чужу власність ― цілковите неподобство!" Ліна могла її показати, могла і дати щось, якби дівчинка попросила, але ж та... Ех, про це можна нескінченно думати.  

Вона теж молодець ― забути свої речі! Як взагалі примудрилась? “Невже на мені так позначається невдача з даром?” Звісно, деякі важливі документи і трохи грошей Ліна зберігала в великій кишені плаття Сувон, котра наче для цього створювалась і міцно застібалась на кілька ґудзиків.