Глава 8. Решта екіпажу

Сувон могла, як інші фатарці, скористатися тунелем. Але тоді б їй довелося йти разом з ними, що не вельми приваблювало і до того ж зайняло б немало часу. Тож вона обрала свій улюблений спосіб — все одно її зараз не помітять.  

Дорогою вона думала про зустріч з Хлоєю — ось хто зіпсував їй не лише настрій, а й плани. Однак вона товаришувала з Талою і Яном, які зараз були потрібні Сувон. Залишалось сподіватись, що на Ліну її "концерт" не сильно вплинув, і на те, що Хлоя забуде розповісти детальніше про “безглузді мрії” Сувон. Вони дійсно були безглуздими і вона дуже хотіла стерти про них спогади. Її мати вірила, що їм теж потрібні радощі в житті, хоч устрій Фатару казав протилежне, і тому привела свою доньку на Свято врожаю. Там Сувон вперше побачила Ліну: дівчинка була веселою, привітною і товариською, чим дуже їй сподобалась. Вона навіть хотіла підійти і заговорити з принцесою, та не вдалося. Відтоді Сувон стала фанаткою Ліни і з того часу постійно намагалася побачити її ще. Про її фанатизм знали тільки мати і Хлоя, з якою вони тоді дружили, і яка ставилась до нього дуже погано, вважаючи, що Ліна відбирає в неї подругу. Через це вони посварилися і більше не спілкувались. Втім, дівчата і до того мали розбіжності. Рік тому Сувон зрозуміла, наскільки по-дурному було так фанатіти і зосередилась на іншій цілі. Але найгірше, що Хлоя не повірила, що вона відмовилась від своїх фантазій і вирішила, що Сувон привела Ліну до Фатару саме з тієї причини. Отже ж... 

Втім, де їй шукати решту екіпажу? Не в палаці — навряд чи ці люди звернуть на півшляху до мети, але зараз точно не в дорозі. Швидше за все або в Тіфан повернулись, або лишилися на перевалі.  

Діставшись його, вона зрозуміла, що не помилилась: з висоти гірського схилу виднілися людські та конячі фігури. Зблизька виявилось, що усі на місці. Пані Вереса відпочивала в кареті, травниці з Ейпріл розмовляли між собою, її вчитель оглядав околиці. І Ворон теж на місці!  

Побачивши Сувон, вони оживились і миттю скупчились перед нею. 

— Раді тебе бачити, — привітався Дотай. — Які новини? 

— Принцеса в безпеці, — відповіла Сувон, передаючи листа від Ліни. 

На обличчях людей з’явилося полегшення, а в Жанни та її доньки — радість. Навіть пані Вереса підійшла до них. Ейпріл взагалі усміхнулася до вух і зашепотіла: «Яке щастя, мамо!», прочитавши листа.  

— Як розумієш, ми дуже хвилювались, особливо після повернення Ворона, — розповів Сувон вчитель Дотай. — Він, однак, дав зрозуміти, що з вами усе в порядку. Але ж рухатись ви стали набагато повільніше.  

 — Ви не дізналися нового про відьму? 

 — Нічого. Вона лише глянула на вашу втечу і сказала, що грати в квача не збирається. І далі просто злетіла.  

 — Вчителю, я маю запитання. Мені здалося, що вас налякала її поява, хоча відьом ви зустрічаєте не вперше. Якщо це правда, то чому? 

Очі Дотая на мить потемніли. 

— Це правда. Справа в тому, що перед нашим від’їздом сталося дивне — його величність дав мені особливий наказ: якщо принцесою зацікавиться відьма, то її треба негайно ховати якомога далі. Хоча ймовірність такого мала, як він додав, я маю бути напоготові. Звичайно, мене це стривожило. Вчора я розповів про наказ, але ніхто більше не чув подібного. 

 — Хотілося б дізнатися, що саме знає його величність, — задумливо промовила Ейпріл, почувши їхню розмову.  

 — Мене більше цікавить, чому ця мала ймовірність трапилася саме під час нашої експедиції, — похмуро висловилася пані Вереса. — Очевидно, що ми не маємо жодного стосунку до відьми! І, наскільки знаю, принцеса часто буває за межами палацу. То чому б відьмі не вийти до неї в місті з будь-якого кута? А якщо вона хотіла влаштувати шоу, то при більшій кількості свідків воно й сенсу мало б більше! Її ж ніхто не зможе переслідувати! 

Дотай на це відповів: 

— Не хвилюйтеся, пані, ми зможемо продовжити путь. Однак що нам робити зараз? Відправити звістку в палац і чекати відповіді? 

 — Нам — ні. Ми невдовзі вирушимо далі. Посланців я зараз відправлю, а звістку почекає Сувон, — Цілителька звернулася до неї. — Завтра зранку чекатимеш на охоронця в заїжджому дворі Тіфану. Він має віддати тобі розпорядження, а ти передаш їх принцесі. Ось це, — вона дала їй тканину зі вшитою металевою емблемою, — доказ, що ти від мене. Зрозуміла? 

— Так, пані.  

Цілителька, кивнувши, відійшла. А Сувон порахувала охоронців: усі на місці. То вони ще не відправляли повідомлення? Дотай зрозумів причину її здивування і пояснив: 

— Ми не сповіщали палац. Пані сказала, що це не має сенсу, доки ми не знаємо становище принцеси. Якби ми сповістили, розпорядження з палацу прийшли б пізніше за новини від тебе і могли б не підійти. Однак, — він стишив голос, — травниця Жана заперечувала, кажучи, що якщо його величність знає про відьму, то, тягнучи з повідомленням, ми ризикуємо дізнатися важливу інформацію надто пізно. Але Цілителька не змінила думки. 

— Тепер зрозуміла, дякую, — Сувон подумки хмикнула. Ну звичайно, чи стала б аристократка, хоч і ненадто високородна, слухати робітницю? — Тоді до зустрічі. 

— Стривай! — її окликнула Ейпріл. 

Дівчинка підбігла до неї і вручила папірець, списаний крупним почерком.  

— Передаш це Ліні, добре? 

— Гаразд.  

“То я тепер ще й листоношею працюю. Шкода лише, безкоштовно.” — ледь усміхувшись, подумала Сувон. Вона попрощалась і знову пішла до схилу. Як тільки екіпаж зник з поля зору, спинилась і замислилась, чим їй зайнятись тепер. У Фатар повертатися рано — ще дивуватимуться, чому так швидко прийшла. Вона може прогулятися в горах або ж зустітися з деким, хто має бути в Тіфані. Її сожителі, які працюють там, ще не вийшли з тонелей, і зараз лише ранок. Тож, незважаючи на відкриту місцевість, Сувон може непоміченою дістатися гаю близ Тіфану, а звідти пішки до селища. Головне — рухатись якомога швидше. 

Вже спокійно крокуючи вулицею, Сувон побачила знайоме темно-зелене вбрання. Людина в ньому привітно їй усміхнулась.