Глава 6. До схованки

 Ліна, прокинувшись наступного ранку (точніше, до його початку), певний час не могла зрозуміти, де вона і що сталось. Лише коли Сувон сказала про відьму, в її пам'яті вспивли усі події вчорашнього дня і вона жахнулась. Ну як Ліна могла так швидко перетворитись на втікачку, яка пойняття не має, що робити далі? Хіба з'являвся хоч один натяк на появу відьми? Ні! Так, проблеми Ліна мала, але ж не такі! Вона ледь не розплакалась, а навколишні умови лише посилювали відчай. 

― Гаразд, можливо, зараз і не знайде, але спати тут надто холодно. Це може бути шкідливим для вашого здоров’я, ― продовжала Сувон. 

Що правда, те правда ―  Ліні геть не хотілося вставати, але холод ставав усе нестерпнішим, а каміння боляче врізалося в спину. Тож, зробивши неймовірне зусилля, вона нарешті підвелася ― і крижане повітря стиснуло її з усіх боків.  

― Доброго ранку, ваша високосте.  

― Хіба зараз ранок? ― Ліна розвернулась у пошуках джерела світла. Ним виявився дивний ліхтарик з довгою тонкою мотузкою. 

― Так, назовні скоро зійде сонце. Неподалік є джерело, можете вмитися. 

Вмитися… Точно! І як вона могла забути про свій зовнішній вигляд?! Ліна глянула на своє плаття ― воно було вкрите пилом і пошкоджене, провела рукою по волоссю ― жахливо сплутане. В паніці озирнулася на Сувон ― зовнішність дівчинки мала повний порядок. Тієї ж миті Ліна метнулася в кут, до струмка. І, впевнившись, що звідси її не видно, ретельно вмилася, здригаючись від води. Потім розчісала волосся і заплела його в дві коси. А от із сукнею нічого не поробиш. Ліна, зітхнувши, повернулася до Сувон. Та, якщо і помітила її неправильний вигляд і спішні дії, ніяк не прореагувала.

Ліну це трохи заспокоїло, але раптом з'явилося відчуття власної... слабкості й невмілості?

― До схованки лишилось недалеко, пані, тому краще поснідаймо і вирушаймо. 

― О, це відмінно. Але звертайся до мене просто „Ліна", гаразд? 

Сувон це прохання здивувало, але вона кивнула. 

― Так, Ліно. 

― От і добре. До речі, а що в нас до сніданку? 

Ліна в своїй сумочці провіанту, звичайно, не носила. На щастя, булочок і фруктів Сувон було в достатку. І вони мали чудовий стан ― здається, лазила її супутниця по горах справді вміло і аккуратно. 

Далі шлях дівчат ішов крізь печеру, що було доволі незручно через вологу і темряву. Ліна, трохи звикнувши і зігрівшись, пригадала запитання, яке мала поставити ще вчора. 

― Сувон, а яка з себе та схованка? Я ніколи не чула про неї.  

― Звичайно, бо це таємниця. До речі, вона зветься Фатар. Не знаю, як правильно її описати, але не хвилюйся, там є умови для довгого життя.  

― Що ж, повірю тобі.  

Ліна відчувала пригнічення ― невідомо скільки часу їй доведеться жити в замкненому просторі. Хоча, певно хтось вже повідомив її батьків про напад. А вони точно знайдуть якийсь вихід із ситуації, і вона сподівалася, що зовсім скоро. Цікаво, а що зараз з Вороном? Якби не він і Дотай, Ліні б не вдалося так швидко втекти ― і вона була їм дуже вдячна. 

Раптом Сувон зупинилась. 

― Тут є спуск до тунелю, що веде у схованку. Ва… тобі треба бути обережною. 

Сувон взяла камінець і зробила ним кілька штрихів на стіні, ніби малювала знак. На очах у здивованої Ліни клапоть землі посунувся, відкриваючи темний отвір.  

― Це що... магія? Чи механізм такий? 

― Гадаю, механізм.  

Ліна торкнулася стіни, де Сувон робила знак ― начебто звичайне каміння. Далі її погляд упав на отвір. Сувон освітила його ліхтариком. 

― Бачиш ці виступи в проході? ― спитала вона. 

Ліна кивнула. 

― Тоді... ― Сувон замислилась. ― Тоді я спускаюся перша, щоб допомогти, якщо щось піде не так, а ти прив'яжеш ліхтаря до руки і злазитимеш наступною. Гаразд? 

― Так, ― Ліні це все здавалося сном. ― Але я не розумію, якщо є такий складний механізм, то чому не можна було зробити спуск більш зручним? 

― Щоб загартовувати охоронців, наскільки розумію. Ось, тримай ліхтаря. 

І дівчинка спритно полізла у прохід. Не пройшло і хвилини, як вона стояла внизу. Ліна подивиламя на ліхтарик, (то он нащо йому така мотузка) зав'язала його навколо руки і подивилась униз. Ну от, прохід навіть довше, ніж їй здалось. Ліна завжди вважала, що вміє добре лазити, але тоді вона була певна в своїй безпеці. Страшно як... А якщо вона зірветься ще на початку? Може, їй взагалі не лізти? Почекає в цій печері. Але при цій думці холод і темрява навколо наче посилилися, і Ліна відкинула ідею геть. Глибоко вдихнувши, вона всеж опустилась на коліна і обережно поставила ногу на перший виступ. Потім другу ― і доки не опинилася в лазі вся. Цей спуск тривав майже цілу вічність. Ліхтар майже не допомагав, і дорогу вона шукала навпомацки. Одного разу Ліна ледь не оступилась, і в паніці заклякла, боячись навіть дихати. Вона ніколи не вибереться звідси! До тями її привів тільки голос Сувон, і Ліна повільно рушила далі. Ось, зовсім трохи! 

Нарешті опинившись на твердій землі, Ліна зраділа так, наче здійснилася її мрія. 

― Чудово, тобі це вдалося! ― Сувон теж була рада. ― Все найскладніше вже позаду, ― взявши ліхтарик, вона пішла по тунелю. 

Ліна відчувала задоволення ― вона ж змогла спуститись! Хоча Сувон зробила це разів в двадцять швидше. Здається, лазання ― не її вміння. Але що ж тоді...? Та цікавість пересилила роздуми: 

― Скажи, а звідки ти знаєш про Фатар? І навіщо вхід туди зробили таким складним? 

― Моя сім'я є тими, хто доглядає за ним. Щодо входу... певно його творці вважали таємницю надважливою. 

― Он як. 

Ліна хотіла ще поговорити, аж щось її зупинило. Власне, чому запитання є тільки в неї? Зазвичай, коли вона спілкувалась з однолітками (і не тільки) поза межами палацу, ті цікавились принцесиним життям і нею самою. Але Сувон такого не робила. Може, вирішила, що після нещодавніх подій краще залишити Ліну в спокої? Потім їй згадалась загадкова поведінка дівчинки в Тіфані ― і Ліна вирішила це з'ясувати.  

― Сувон, можеш пояснити, чому, приєднавшись до нашої подорожі, ти начебто уникала всіх?