Глава 5. Зміна планів

Голоси ластівок знову прорізали тишу, сонце зігрівало кімнату. Другий день подорожі! Ліна якраз вкладала волосся, наспівуючи веселу пісеньку про вітер. Для дороги вона зазвичай обирала зачіски, сплетені з кількох різних кіс ― вони могли довго зберігати чудовий вигляд, але сьогодні вирішила зробити частину волосся розпущеною ― все одно майже весь час сидіти. 

 Впевнившись, що до початку дня вона готова, Ліна спустилася вниз, до сніданку. Усі інші вже сиділи за столами. Привітавшись із хазяїном і зробивши замовлення, вона підійшла також.  

― Доброго ранку усім! ― дзвінко рознісся по приміщенню її голос. ― Як ваш настрій?  

В ту ж хвилину Ліна отримала такі ж побажання і з’ясувала, що у всіх усе чудово. 

― Усе добре, спасибі, Ліно. ― сказала Жанна. ― А в тебе як? 

― Відмінно! З нетерпінням чекаю, коли ми вирушимо далі, ― їй якраз принесли замовлення. ― О, дякую. Смачного! 

Сідаючи за стіл і розрізаючи бісквіт, вона помітила, що насипано в тарілках Ейпріл, Жанна та Нори, і спитала: 

― А хіба гречана каша є в меню? 

― Немає, ― відповіла Ейпріл. ― Це ми купили й приготували.  

― А, ось як. А ви не бачили Сувон? 

― Так, вона була тут, але лише трохи посиділа і потім наче випарувалась. Пані Вереса з мамою ще пробували її розпитувати, але щось вона неговірка. І, як на мене, дивакувата. 

― Так, мені теж це здалося. 

Потім Ліна дізналась, що Сувон відвідувала курси з провідництва в Тіфані і, пройшовши практику з Дотаєм, попрохала в нього ще одну. І все ж дивно, навіщо кудись зникати перед від’їздом? Але, як виявилось, перейматись через відсутність Сувон не мало сенсу: як тільки вони почали збиратися, дівчинка з’явилась. І на питання «Де була?», відповіла, що ходила оглядати дорогу. Ліну вона зацікавила, проте, здається, спілкуватись з кимось Сувон не мала жодного бажання. Ну і нехай. 

Цілителька ще мала справи в Тіфані, тому вирушили вони майже об одинадцятій. Впевнившись, що все і всі на місці, вона оголосила відправлення.  Ліна знову сіла до возу, трохи шкодуючи, що з нею нема Вітру: тато сказав, що експедиція ― не час для тренувань з кінної їзди. Цікаво, як там зараз її улюбленці? Певно, що добре, адже служниця-доглядачка була просто відмінною. А от Ліна вважалася їхньою подругою: щоразу, коли вона поверталася до палацу, тваринки раділи зустрічі не менше, ніж вона сама. Думаючи про це, вона усміхнулась і в цю мить згадала про те, що хотіла запитати в Дотая. Значить, спитає, як вони зупиняться. Поки Ліна про це думала, екіпаж їхав долиною. 

― Може, майбутня провідниця нам щось розповість? ― запропонувала Цілителька. ― Наприклад, яким шляхом ми їдемо і чому обрали його? 

― Так, пані. ― Відказала дівчинка. Вона сиділа на однім із віслюків. ― Зараз ми їдемо Живою Тропою, що веде через долину Спочинку до Мертвих гір. Тропа входить в гори південніше, ніж нам треба, але вона є найзручнішим з усіх шляхів. Опинившись в горах, ми проїдемо сімнадцять кілометрів на схід і біля Гострої скелі звернемо з Живої тропи одним з її розгалужень на північ, але цей шлях буде вужчим та менш рівним. 

― Все правильно, ― зупинила її пані Вереса. ― Продовжиш вже біля Гострої.  

Сувон лише чемно кивнула. Ліна розгорнула карту і передивилася маршрут: справді так. Вона підвела голову ― навколо, куди не кинь оком, росли данелові кущі, а позаду над Тіфаном височіла фабрика, де насіння з цих кущів перетворювали на пудру з над'яскравим смаком. Цікаво, подумала Ліна, мабуть переробляти данелу складно, якщо для цього потрібна така велика фабрика. Але дивно, раніше вона ніколи не цікавилась подібними речами. Може, так на ній відзначилося збирання цуанки? 

 Ніби у відповідь на її думки травниці та Ейпріл почали обговорювати роботу. Раніше Ліна продовжила б і далі роздивлятися навкруги, але зараз їй пригадалася вчорашня розмова і відчуття “зі мною щось не так”. Вочевидь, саме собою воно не пройде, доведеться над цим подумати. Ліна ледь чутно зітхнула. Здається, їй стало зрозуміло, в чому справа. Не тільки в тому далекому майбутньому, а й у тому, що і зараз вона майже нічого не вміла. Навіть такі аристократки, як Ліна, мали якесь діло, в якому були справжніми майстринями. Наприклад, Анабель прекрасно вишивала усіма можливими видами, а Фіона ― грала на багатьох музичних інструментах. І тільки Ліна не могла нічого більше, ніж виконувати її приватні уроки. Але вона мусить чомусь навчитися! Мусить, щоби не відчувати себе слабшою і забути про відчуття пустки. Проте яким має бути її зайняття? Якщо чесно, ніяке з їй відомих не приваблювало. А займатися тим, що не подобається ― так неприємно... 

Стомившись від цих думок, вона подивилася в небо: там ширяла якась велика темна птаха. Може, орел? Хоча за формою більше на ґаву схоже. Дивлячись вгору і згадуючи всіх відомих їй птахів, Ліна все ж дійшла висновку, що то якась рідкісна і невідома їй птаха. І відвернулась, бо очі почало колоти. 

Сувон знову розповідала, на цей раз про місцеві цікавинки, травниці мовчали. Ліна майже не слухала, перебираючи в своїй голові відомі їй зайняття, намагаючись вподобати якесь, але без успіху. Проте сонце м'яко її зігрівало, наче заспокоюючи, і особливо настрій вже не гіршав. Так, під звук голосу Сувон, з попутним вітром мандрівники дістались краю долини Спочинку, в якій на цей час стало набагато тепліше. І тому яскраво відчувався холод, яким віяло з передгір'я Мертвих. Ліна подивилася, чуючи стукіт власного серця ― зблизька це місце викликало в неї острах і  якесь незрозуміле хвилювання.  

― Зупиняємося тут, ― оголосила Цілителька, виходячи з карети. 

Ліна і собі встала розім'ятись, бо ноги вже почали затікати. Побачивши Дотая, стоячого біля карети, вона підійшла та спитала: 

― Скажіть, а якої породи Ворон? В нього дуже цікаві очі. 

Чоловік замислився.  

― На жаль, пані, мені це невідомо. Ворона я знайшов ще лошам в лісі на півночі від столиці. Він був поранений, тож я забрав  його додому. Дивна яскравість його очей зацікавила і мене, потім моя сім'я ще довго шукала йому подібних, але марно.