Глава 4. В долині

Далі екіпаж минав Жовті гори без пригод. І, якби не нещодавня розмова, принцеса б не сказала, що ця подорож чимось складніша за звичайні туристичні. Хіба що зупинок було менше. Ейпріл знову грала на сопілці, вторячи пташкам, травниці про щось тихо перемовлялися, а всі інші мовчали. В якийсь момент почали обговорювати Моргану з роду Перлограїв.  

― Чи бачили ви цю пані? ― спитала Нора. 

Інші похитали головами. Навіть Ліна не знала її, хоч та і володіла однією з найбільших територій Сілору ― Лазурових островів, навколо яких уже багато років здобували перли. Ліні завжди хотілося там побувати, бо вона чула, що там найкращі краєвиди та пляжі в країні. Але ще до її народження пані Моргана посварилась з королівським двором через податки і після того не з’являлась в столиці. І з цієї ж причини Ліна не їздила до її ймення.  

Після цього вона згадала, як колись попрохала батьків поїхати до Лазурових островів на день народження. Тоді вперше тато запропонував їй щось інше. Власне, це свято Ліна завжди чекала не заради подарунків, а заради веселих розваг. Наприклад, одного разу вона забажала отримати величезний квест, який би  повністю відтворював її улюблені казки. І подібне влаштовувалося кожен рік. 

 Коли сонце почало нахилятись до обрію, за схилом відкрилася долина Спочинку, за якою починалися Мертві гори. Жителі Сілору добре її знали ― хто б не йшов у цих краях, він обов’язково зупинявся в селищі Тіфан, що розташувалось посеред долини. Навколо Тіфану простяглися величезні плантації данели1, і Овочевий шлях закінчувався теж тут. Побачивши це місце, Ліна й супутники оживилися. Навіть Цілителька усміхнулась. Минаючи плантації, Ліна згадала те, від чого їй стало смішно ― за всіма подіями вона забула поцікавитись, що за рослина, заради якої створили цю експедицію. Про що вона і запитала.  

― Вона називається Касіра Блакитнолиста або просто касіра, ― відповіла Ейпріл, теж трохи посміюючись. ― Наскільки я зрозуміла, її стебло та листя як у троянди, але з фіолетовим відливом і без шипів, а квітка схожа на фізаліс. Касіра може знімати біль і втому, покращувати настрій і заряджати енергією.  

― А це все точно правда? ― засумнівалась Ліна. ― Її ж кілька століть вважали зниклою. 

― Може, щось і не правда, але в наших предків касіра була доволі популярна, і в старих записах її можна доволі часто зустріти.  

Ліна подумала, що коли йдеться про мамину роботу, Ейпріл починає говорити, наче Домініка. Але дещо її зацікавило: 

― Послухай, а якщо касіра нібито зникла після Спустошення, то чи не означає це, що в неї можуть бути магічні властивості? 

Ейпріл задумливо торкнулася пальцем обличчя. 

― А що, все може бути. 

Ліна подивилася на Мертві гори. Незважаючи на їхню близькість до Жовтих, сплутати місцини було неможливо. По-перше, вони різнилися формою. По-друге, і найголовніше ― флорою і фауною. Жовті гори майже повністю вкривав ліс, в якому мешкали найрізноманітніші лісові тварини, за винятком, хіба що, великих хижаків. В Мертвих же окрім моху і сухуватої трави нічого не росло, а жили тільки деякі пташки. Ліна читала, що колись Мертві гори також були лісом, та потім його забрало Спустошення  

Спустошення. Різні люди визначали це явище по-різному, але для Ліни воно було справжньою створеною людьми катастрофою. Його ініціаторів назвали Спустошниками. Нащо їм це потребувалося? За якийсь час до катастрофи купка нелюдів-чаклунів захопили владу майже над усім світом. Їх перемогли, звичайно, але деяким людям так набридло жити під страхом, що знайшли спосіб знищувати одну магію за допомогою іншої. Так з’явилися Спустошники. Їм вдалося винищити майже всіх магічних істот, а залишилися тільки відьми. Деякі люди казали, що Спустошення дуже допомогло, але Ліна вважала такий спосіб вирішення проблем простото жахливим. А ще вона вірила, що чарівні істоти не зникли, а просто сховалися, щоб колись вийти в світ знову. 

В Тіфані мандрівники зупинились біля заїжджого двору «Між гір» (актуальна назва!). Цілителька, вийшовши з карети оголосила: 

― Залишимось тут на ніч, а зранку відправимося в Мертві гори. До речі, тут до нас приєднується нова учасниця, ― і, вирішивши, що все сказано, пані Вереса увійшла в двір.  

Нова учасниця? А це цікаво. Ліна теж увійшла до приміщення, поки охоронці відводили коней до стійл. Зупинялася вона тут не вперше. «Між гір» вважався символом мандрівників Сілору і мав відповідний стиль: підлогу, столи і вікна прикрашали штучна папороть, каміння і лінії дороги. На стінах висіли зображення пам’яток та небезпечних місць. При цьому тут було доволі затишно. Коли Ліна входила, пані Вереса розмовляла з власником поряд з бюро. 

― Так, я повідомлений про ваш візит, ― казав чоловік. ― Усі номери вже заброньовані. 

Цілителька, подякувавши, відійшла до столу, а хазяїн помітив Ліну. 

― Принцесо Евеліно, яка радість вас бачити! Хоч і дещо неочікувано в такому оточенні. 

Почувши його слова, інші люди почали здивовано обертатись в їхній бік.   

― Так, я теж рада вас бачити. Але оточення в мене буває різне. Як ваші справи? 

― Дякую вам, усе йде, клієнти не переводяться. У вас, мабуть, також? 

― Так. 

Поговоривши з хазяїном, Ліна підійшла до вікна, біля якого стояв Дотай, Ейпріл і якась дівчинка її віку з хвилястим каштановим волоссям. Коли до них підійшли й жінки, Дотай оголосив:  

― Це Сувон, вона вчиться на провідницю, і зараз приєднується до нашої експедиції. 

Дівчинка вклонилася. 

― Доброго вечора, ― її голос звучав глухо. 

― Це гарна новина, що Сувон змогла до нас приєднатись, ― сказала пані Вереса, ― але коли мені казали про майбутню провідницю, я очікувала зустріти когось... старше 

Для Ліни було неочікувано почути слово «провідниця». Наскільки вона знала, цю роботу виконували чоловіки, а дівчинку, що збиралася цим займатися, вона бачила вперше. Здається, їй ще багато чого треба дізнатись. Зненацька Ліна помітила, що Сувон пильно на неї дивиться, і всміхнулась. Цілителька покачала головою: