Глава 3. Вирушаймо!

Цього ранку Ліна почувалася схвильованою і піднесеною ― відчуття на початку будь-якої її подорожі. Звичайно, її поява в команді мандрівників внесла деякі зміни: слуг та охоронців побільшало, а початок перенесли аж на дванадцяту дня. Ліна була вже повністю готова і всім сказала «До зустрічі!». Вона ще хотіла попрощатися з Домінікою: все ж таки, сестра їй допомогла. Але слуги повідомили, що та виходила з кімнати тільки один раз ― коли йшла на зайняття леді Каріни. Що ж вона робила в інший час? Судячи зі знань Ліни ― або читала, або висипалася після того, як усю ніч читала. Ну й гаразд.  

Зараз Ліна разом з Ейпріл сиділи на лавці в парку. Дівчата розмовляли про коней ― Лінин сірий Вітер стояв посеред них спокійно, а от чорний кінь поруч нетерпляче притупував ногою. Була в нього дивна особливість ― дуже яскраві бурштинові очі. Ліна чула, що це кінь провідника, і що характер він мав неспокійний. 

Серед літньої зелені майнула граційна фігура в рожевій сукні. Анабель! Справді, через мить з'явилося і її усміхнене лице. Окрім титулу «подруга принцеси» Анабель мала також «найгарніша серед аристократок». Але при вигляді Ейпріл її усмішка стала дещо напруженою. 

― Я посиджу з вами, гаразд? ― спитала вона. 

― Звичайно, сідай, ― жваво відповіла Ліна. 

― А хіба шановна пані не має зараз зайняття з гри на піаніно? ― поцікавилась Ейпріл. 

― Ні, в мене зараз вільний час, ― голос дівчини задзвенів сильніше звичайного. 

Справа була в тому, що ці двоє в дитинстві не могли ладнати взагалі. Бо Анабель казала Ліні, що знатним дівчатам не можна дружити з робітницями, а Ейпріл ображалась і натомість стверджувала, що «панянка» спілкується з Ліною лише тому, що вона принцеса, і називала Анабель «лялькою фарфоровою». Насправді, зі своїми темними локонами, світлою, з рожевим відтінком шкірою і яскравими пухкими губками вона справді нагадувала популярних в Сілорі фарфорових ляльок. Але Ліна не розуміла, що в цьому поганого. Врешті решт, між її подругами настало перемир'я, але щось від того конфлікту залишилось. 

― Ліно, я вчора так здивувалась, коли ти повідомила, що їдеш в експедицію... ― звернулась Анабель до неї. ― Ти ж встигнеш підготуватись до вашого дня народження? 

― Звичайно, встигну. Ця поїздка не дуже довга, ― заспокоїла її Ліна. 

― Тоді все чудово. Але на конкурс до свята Квітів ти не підеш, так? 

Точно, вона вже підходить за віком! Але йти туди справді не хотілось. 

― А, я й забула про це.  

― Нічого страшного, тобі й не треба. А от ми з Фіоною вже записались. І вона, до речі, робить успіхи, та, сподіваюся, буде однією з переможниць. 

― Це відмінно! А як щодо тебе? 

― Батьки покладають на мене великі надії, і я стараюся добре працювати для цього . 

Почувши це, Ейпріл подивилася в небо. Анабель глянула на неї трохи стривожено.  

― А результати першого туру оголосять на ваш день народження! ― продовжила вона. Звичайно, з твого дозволу, Ліно і твоєї сестри. 

― Я не проти, і вона, гадаю, також. 

Анабель, кивнувши, усміхнулась. 

― Гадаю, мені вже час. Я піду, добре? 

― Так, до зустрічі! ― відповіла Ліна. 

― Бажаю щасливої дороги! ― після цих слів її подругу знов сховали гілки. 

Але довго дівчатам самим не довелося сидіти. Почулися кроків людей ― то прийшли охоронці. Ліна помітила серед них інакше одягненого чоловіка.  

― Скажіть, пане, чи ви не провідник? ― звернулась до нього дівчинка. 

― Саме так, принцесо. Моє ім’я ― Дотай.  

― А ви давно тут працюєте? 

― Більше десяти років, але зазвичай з робочими експедиціями, як-от ця. Тому ви могли не бачити мене під час подорожей.  

Вона кивнула. В цей час прийшли інші учасники подорожі ― цілителька Вереса,  мати Ейпріл Жанна і травниця, імені якої Ліна не знала. Цілителька обвела всіх поглядом: 

― Всі готові? ― у відповідь почулося «Так!». ― Ви теж, ваша високосте? 

― Так.  

― Відмінно. Що ж, в такому разі, гадаю, можемо відправлятися раніше. 

Жінка сіла у відкриту карету, а Ліна подумала про її погляд. Здається, головна цілителька була не дуже рада її появі. Охоронці повскакували на коней, Дотай взявся правити каретою, а травниці зайняли місце у возі, який тягнули віслюки. Ліна вирішила сісти до них, що викликало щире здивування в супутниці, з якою вони не були знайомі. У Ейпріл на обличчі з’явився вираз «Так, цього ми очікували». Ця реакція справді була очікуваною, сидіти разом зі звичайними робітниками не належить принцесі. Але Ліна робила таке не вперше ― і причиною цьому була Ейпріл. Коли дівчата познайомилися, її мати Жанна ще заробляла прачкою, і величезна різниця між суспільними станами подруг роками ставала все помітнішою. Таким чином то одна, то друга іноді перетинали межу: Ейпріл опинялася на святах, на які діти її стану не допускалися, а Ліна почала спілкуватися з робітниками та слугами. Її батьків могло б занепокоїти те, що їх доньку на публіці можна побачити з «нижчими», але вони знайшли це гарними засобом для збільшення прихильності громадян.

А от Ейпріл з матір’ю в палаці не любили. По-перше, бо за традицією люди успадковували професію батьків, і потім не змінювали. Але Жанна не тільки змінила її, а ще й підвищилася, що не змогло пройти повз увагу придворних. По-друге, це не викликало б невдоволення, якби її донька не товаришувала з принцесою. Тому з’явилася навіть чутка, що Жанна «набивається в аристократки», хоча як це можливо ― невідомо. І без впливу зовнішності не обійшлося ― і мати, і донька мали вогняно-руде волосся та обличчя, густо поцяцьковане веснянками, а такі яскраві люди завжди привертають увагу.  

Екіпаж виїхав за ворота палацу і Ліна з Ейпріл в один голос вигукнули: 

― Нарешті! 

Назустріч пригодам! Погода була сонячною, вітерець розвівав волосся, обіцяючи пригоди: найкращий час для подорожі. Перед палацом розкинулася столиця Сілора, місто гарне, але дещо заплутане. Співи паркових пташок тут замінилися людськими голосами. Хоча від палацу було шапкою докинути до головної площі та інших цікавих місць, пані Вереса попрохала Дотая провезти їх не дуже залюдненими місцями. Ліна, яка тут бувала постійно, не сильно через це засмутилася, але зрозуміла причину невдоволення Цілительки: та не хотіла, щоб експедиція привертала зайву увагу, але з принцесою це було неможливо. Дівчинка вирішила дізнатися ім’я незнайомої травниці, але, отримавши відповідь ― Нора, помітила їхню напругу. Ейпріл теж це побачила і спитала перша: