РОЗДІЛ I (у якому кіт Брись-Мяу вирушає у подорож)

Кіт Брис-Мяу - це звичайнісінький кіт, він весь рудий, тільки грудка і кінчик хвосту  у нього білі. Коли кіт підходив до свого господаря, той зазвичай казав йому:

- "Брись".

Він говорив так, не тому, що не хотів грати з котом, а просто у нього була така звичка. Кіт це добре знав і зазвичай відповідав господареві "Мяу". Після цього господар брав кота до себе навколішки. Тож звали кота Брись-Мяу.

Хазяїн кота Брись-Мяу дуже любив подорожі. На стіну він приколов карту, на якій були позначені всі країни світу. На полицях і в шафах стояло багато книг і всі про мандрівки. Стіни квартири прикрашали портрети знаменитих географів та вчених. Ще у господаря були рюкзак, намет, польовий бінокль, компас і черевики з шпильками на підошвах. Але сам господар ніколи не мандрував. Він не розбивав намету, не носив рюкзак, не взував черевики із шипами. Він сидів у кріслі біля вікна, читав книги про знаменитих мандрівників, гладив кота по рудій вовні і розповідав.

     Найчастіше господар говорив про Африку. Книги про Африку займали навіть окрему шафу. Вони були пошарпані і зачитані до дірок. Здавалося, розбуди господаря серед ночі, і він розповість які маршрути, перш за все, вибрати, чого слід побоюватися, як поводитись у подорожі.

Хазяїн  все знав, але нічого не робив, а все говорив та говорив. Зазвичай він починав свою розповідь із однієї фрази. Ось, якби я вирушив до Африки….

   І кіт слухав його, відкривши рота. Кіт Брись-Мяу дуже пишався своїм господарем. Він мав славу найрозумнішого  кота  на даху саме завдяки своїм розповідям про подорожі, про  далекі дороги та різні країни,  про які чув від господаря.

-Ось, якби мій господар вирушив до Африки, - часто повторював Брись - Мяу.

Але одного разу дурний і товстий кіт Мурзик, який був,  навіть і нічий, а жив при молочному магазині ліниво запитав:

 -І давно твій господар мандрував?

Кіт Брись-Мяу зам'явся:

- Він  не мандрував, але якби...

 - Якби, якби, - промуркотів Мурзик, - твій господар просто я  якбикало.

Брись-Мяу не удостоїв Мурзика розмовою, хоча йому було прикро,що це чули і Пушок, і Барсик, і особливо біла кішечка Сніжок. Що він міг розуміти цей тип, що він бачив і знав, окрім пакетів молока та банок сметани, що він читав окрім реклами сирків та йогурту. І все ж таки Брись-Мяу відчув, що в словах дурного й товстого Мурзика є якась рація.

Тим часом, вирушити в подорож господареві все не вдавалося. То починалися дощі, то зима була надто суворою, то господар застуджувався. Тоді він лежав у ліжку з градусником під пахвою і бубонів:

- Ось так і минає наше життя рік за роком, я ніколи не стану мандрівником, а лише мандрівники знають, що таке щастя. Почати подорож зараз важко не те, що раніше. Ось, якби вирушила велика експедиція до Африки, я  б її очолив , адже я знаю Африку так добре.

-Мр-р - відповідав кіт. І господар думав, що Брис-Мяу його розуміє. Однак кіт давно вже перестав погоджуватися зі своїм господарем, але той говорив так красиво і переконливо, що заперечити було важко.

І тоді кіт Бріє-Мяу сказав сам собі:

- Сором і ганьба, що така людина як мій господар  не очолює експедиції Африкою.  Але для того, щоб стати мандрівником, треба здійснити подорож, а для того, щоб здійснити подорож, треба у  неї вирушити, це ясно і зрозуміло навіть мені коту і чомусь незрозуміло моєму розумному господарю. Я не можу його переконати, але можу сам здійснити подорож і довести, що це цілком можливо, адже господар розповідав мені все, що написано в його товстих книгах.  І ось одного разу, коли господар спав, кіт підвівся і дуже, тихо зібрав у рюкзак найнеобхідніше: компас, бінокль, мапу, на якій були позначені всі країни світу, фотоапарат і картату носову  хустку. Кіт не став взувати черевиків, бо котам краще ходити босоніж, не взяв він також намет, бо коту завжди знайдеться, де переночувати, не написав він і записки своєму господареві, бо й так усе було ясно. Кіт Брись-Мяу вистрибнув у вікно. Шлях його лежав до Африки.