Розділ 12

Декілька хвилин Міра роздивлялась навкруги. Довкола, як і до цього була галявина, але ця була трохи менша за розміром. Співали птахи, текла ріка. Все здавалось таким спокійнми, таким нормальним.

Думки були уповільнені, текли мов желе. До тями її привела думка: "А що робити далі?"

"Мабуть потрібно повернутись," - з'явилась логічна відповідь

"Хм... А звідки я прийшла?" - дівчина подивилась на ріку і зрозуміла, що чує її спів. Оглянувши себе і зрозумівши, що одяг вологий, вона вирішила йти проти течії.

Дівчина повільно підвелась, тіло відчувалось нерідним, координація трохи розходиллась. Міра подивилась на ріку, берег вздовж якої був вкритий слизьким камінням і рослинами, та вирішила йти крізь ліс. Вона повернула ліворуч, розглядаючи дерева і розгледіла стежку, ту саму, якою зазвичай користуються лісові мешканці. Трохи постоявши вирішила йти так, щоб з правого боку ріку було не тільки чутно, а й видно. 

Щось підказувало, що заблукати тут буде доволі просто, а якщо ні - то хтось із веселих духів точно зхоче розважитись. 

Спочатку все було нормально. Праворуч - ріка Мудрості, ліворуч - ліс, а зпереду та ззаду стежка. З лісу чулись голоси: частково - співали птахи, частково - розмовлялли звірі, частково - було чутно людські голоси. 

Вони б могли нашкодити, якби дівчина перед входом на стежинку не прорахувала це. Вона перепросила та попередила, що їй потрібно лише перейти крізь ліс і вона не несе шкоди, а потім вона залишила смаколики, знайдені в кишенях. Це те, чому в дитинстві її начила мати, і що дівчина потай від усіх завжди робила, коли заходила в незнайомі місця.

Хлопці, з якими вона йшла до ріки, дивувалися такому спокою, однак вважали, що це через зростання швидкості.

Поки Міра йшла і все обмірковувала, вона й не помітила, що повернулася. Зрозуміла це тільки, коли гамірне метушіння таки дісталось до її свідомості. 

А на галявині відбувалося купа всього й усе одночасно: Гейб іа Рон будували човна, знайшовши десь рідкісні для такого лісу сухі дерева; Нік мокрий та втомлений відпльовував воду, а Марк змушував його пити якісь відвари.

- Що сталось? - запитала Міра. Дивне питання, судячи з того, що трапилось з нею до цього. Але мозок ще не зовсім прийшов до тями, тож робити аналітичні висновки швидко не вдавалось.

В цей момент всі завмерли, їхні обличчя витягнулись, наче вони побачили замість неї якусь примару. Вони подивились одне на одного, потім на дівчину.  Обличчя в усіх були зосередженими. Нік вже рушив до Міри, проте його міцно втримав Марк. 

- Це може бути знов не вона, - прошепотів він на вухо Ніку так, щоб почув лише він. 

- Знов? - запитав у відповідь. 

- Потім, - промовив Марк. 

Гейб напружено підійшов до Міри, у якої від цього напруження мурахи хвилями ходили по шкірі.

- Як тебе звуть? Назвися, - промовив Гейб до Міри.