Розділ 11

Все навколо було таким великим, яскравим.Величезні зелені стеблини, гігантські квіти, величезні гори, на вершинах яких росло листя, і запахи. Запахів було найбільше: вони літали у повітрі, їх приносило легким вітерцем, по ним можна було побачити все навколо.

"Чарівно" - десь на задвірках розуму промайнула думка.

Потім картинка змінилась. Земля ще ніколи не здавалась такою гарною. Всюди мерехтіло кольорове каміння, що було ледве прикрито землею. І трава. Здавалось, наче дивишся з гір на безкраї ліси, але все навколо було травою і квітами. 

Позаду щось зававажало, доклавши трохи зусиль, вийшло вибратись звідти.

"Звідки це звідти?" - голова трохи повернулась. Було схоже на маленьку прозору печеру, вихід з якої був розміром зі щелину. 

Поруч пролетіло щось, таке ж золотаве, як сонце. Зверху була земля, знизу - небо. Відчувався страх - страх падіння. Але поряд із тим наче прокинулась жага до життя. Кінцівки, які до цього не відчувались, відпустили щось, за що тримались. Вітер вдарив у обличчя. Земля стала наближатись. І раптом за спиною розгорнулись крила. Почуття ейфорії, невимовної радості та щастя переповнювало все довкола. Квіти стали гарніші, аромати здавались смачніші. 

Літати хотілось постійно. При втомі можна було присісти на рослини та пити чудовий нектар з квітів, вночі - спати на величезних деревах-горах або у квітках.

Дні пролітали непомітно. Коден з них здавався теперішньою вічністю. Небо так і вабило. Схожі істоти, що так само мали крила, відмовляли від високих польотів. Вони казали, що це небезпечно, та втриматись було неможливо.

Підійматись вгору було важче ніж спускатись донизу, але це лише підігрівало цікавість. І вже подолавши величезну відстань, погляд звернувся донизу.

Це було щось неймовіррне. Світ майорив барвами, різні кольорові істоти постійно кудись рухались та щось робили. Життя пестріло, майоріло і надихало, а в горі, над гололовою, простиралась безкрая блакить.

Раптом збоку блимнуло щось кольору нічного неба. І світ зник.

"Птах" - промайнула остання думка.

***

Відкривши очі, Міра побачила небо - блакить, що мерехтіла веселковими кольорами.

Вона повернула голову, в декілкох  метрах від неї бігла ріка. Навколо знаходились чарвні рослини, що виблискували золотим сяйвом, а сама вона лежала на невеличкій галявині.

"Що це було?" - подумала Міра.