Розділ 7

Разом, окрім Кіра, на галявині було четверо: Гейб, Рон, Марк та Нік. Вони були одягнені у схожий одяг, серед якого можна було побачити лише світлу накидку довжиною до колін, що була вкрита кольоровою вишивкою, штани різного кольору, але досить бліді, щоб здалеку виглядали білими та чоботи. За той час поки Кір був у лісі вони встигли розбити невеличкий табір. Побачивши, що друг нарешті виходить з лісу та веде з собою дівчину, Гейб запитав:

- Чому так довго, Кір? І кого ти знайшов?

- Поки не знаю.

Кір провів дівчину до вогнища, у якому горіло багаття і де варилось щось і казані. Він посадив її на один з каменів і сам сів поруч, що стояли навколо замість стільців. Налив з казана напій та простягнув їй. Напій пахнув так само, як і те, що давав хлопець до цього, тому Міра спокійно випила його. Тим часом, всі вже всілися навколо багаття і дивилися на неї. Насправді, вони й зупинились тут через те, що відчули присутність людської душі біля Водоспаду Бажань. Ніхто не ходив туди, тим паче самостійно, тому всім було цікаво, що сталося, і що змусило людей пройти один із найнебезпечнішим з шляхів.

- Мене звати Гейб, - сказав рудоволосий хлопець, що сидів найближче. І продовжив: - Це - Марк, Нік та Рон. Ми одна з груп, що йде до Лісу Знань. Що з твоєю групою? Чому ти опинилась біля Водоспаду бажань?

- Дякую за допомогу. Мене звати Міра. Я йшла до лісу, де можна знов народитись у світі людей, - промовила дівчина

- Ти про Магічний ліс? Але так його описують духи, - здивовано вигукнув Нік.

- А що з твоєю групою, де її шукати? З якого боку ти прийшла? - запитав Кір.

- Я прийшла від Райдужного водоспаду, - вона озирнулась і побачила ліс в тому напряму, звідки прийшла. Це її трохи здивувало, однак вона вказала на ліс та продовжила: - Там за пагорбом є водоспад, але туди краще не ходити. Його важко пройти. А групу можна не шукати, ми розстались ще перед водоспадом.

- Ти пройшла водоспад? - надто спокійно запитав Кір.

- Так.

Супутники Кіра здивовано озирнулись одне на одного, а він нахмурив брови. Міру трохи збентежила їхня реакція.

- Мені сказали, що за ним ліс, який я шукаю, - вона знизала плечима.

- Тебе хтось сильно підставив, його майже ніхто не проходить, тим паче, що вхід знаходиться у Пустелі покинутих. Хто ж тобі це підказав?

- Один дух, Ми з ним подружились, - сказала дівчина. 

- Тебе надурили, - промовив хлопець з чорним волоссям, Марк. Міра напружилась.

- Чому? Невже до лісу не в цей бік? - здивовано спитала вона.

- До Магічного лісу справді в той бік. Але скажи, а як давно ти знаходишся у світі духів? - запитав Рон, хлопець із каштановим волоссям.

Це  питання її здивувало. 

- Десь до двох тижнів.

- І ти пройшла так далеко... Ігри духів, - сказав Рон.

- Розкажи, про що ти? - попросила Міра. За нього продовжив Кір:

- Певно, ти мало, що знаєш, тому почну з початку. Коли душа помирає у світі живих, вона переходить до світу духів, зазвичай, опиняючись десь поблизу шкіл розвитку. Вступає в одну з них та поступово зростаючи. Школи змагаються одне з одним, але захищають від інших духів. Але час від часу душі перехоплюються духами, що задають загадки або ігри, як вони це називають. По суті це над складні випробування, проваливши яке втрачаєш розум...

- Або як ти, підіймаєшся вгору. До цього місця можна дістатись лише набравши духовної сили, ми діставались сюди 500 років, - перебив його Нік.

- Найгірше це потрапити до Зачарованого лісу, можна тисячоліттями блукати ним, бо ніхто з духів не каже правил. Всі хто з нього виходив або зійшли з розуму, або розповідали про духів-страхіть, що знаходяться на кожному кроці, - продовжив Кір. "Добрі наміри та ввічливість" - чомусь подумала Міра. І зрозуміла, що це і є правило, однак вирішила промовчати. ЇЇ нові знайомі були надто зосереджені, надто похмурі, наче місце, про яке розповідалось, жорстоке й непривітне. Але вона бачила реакцію групи досить добре, щоб зрозуміти, що краще промовчати. "Краще взагалі не казати зайвого" - подумала вона.

- Це диво, що ти пройшла, - промовив Гейб.

- Можливо, - відповіла вона, згадуючи водоспад. Їй нічого про нього тоді не сказали, але попередили, що теж було непогано.

- Якщо хочеш, ми можемо провести теде до наших, там безпечно, - запропонував Нік.

Вона трохи помовчала, дивлячись на ранкове небо. "Я стільки пройшла, було б неправильно перепочивати зараз," - подумала дівчмна і промовила:

- Ні. Дякую за все, що ви зробили, але я маю йти далі. Не підкажете, яка зі стежинок веде до Магічного лісу?

Молоді люди переглянулись і, наче, щось вирішили. Кір зітхнув і сказав:

- Насправді ми майже на місці. Нам по дорозі, ми проведемо. За цим лісом, - він вказав на схід від галявини, - Ріка Мудрості, коли перетнемо її потрапимо одразу до Магічного лісу.

- Дякую, - сказала Міра.

- Тоді вирушимо опівдні, щоб всі встигли зібратись, - сказав Гейб.