Розділ 6

Міра прокинулась раптово, наче від поштовху. Вона не пам'ятала коли встигла заснути, здавалось, що присіла перепочити і лиш потім, прокинувшись та відчувши себе менш втомленою, зрозуміла, що спала без сновидінь. Для неї пройшла лиш мить, хоча довкола пройшло доволі багато часу. В очах все розмивалось, у вухах шуміло, але зір та слух потроху повертались. 

Раптом вона відчула, як на неї впала тінь дуже високої істоти. Міра підняла голову і побачила хлопця або молодого чоловіка, було важко визначити його вік. В нього була приємна зовнішність: світлі очі та бліде жовто-помаранчеве волосся. Обличчя було гладке та світле, без дефектів, тому здавалось, що він дуже молодий. Проте доволі серйозний вираз очей, нахмурені брови та трохи стиснуті губи, казали про наявність досвіду життя.

- Привіт. З тобою все добре? - із занепокоєнням спитав він. І продовжив: - Наша група відчула наявність культиватора поблизу. Де твоя група?

- Привіт... Хто ти? - трохи збентежено промовила дівчина.

- Мене звати Кір. Як ти себе почуваєш? - перепитав він.

- Нормально. Тільки земля трохи йде обертом, - відповіла вона.

- Ну, хто там, Кір? - пролунало позаду хлопця.

Він розвернув голову й голосно промовив: - Все добре, зараз підійдемо.

Кір повернувся й подивився на неї, потім, про щось подумавши, засунув руку до карману легкої світлої накидки й дістав маленьку скляну пляшечку з незрозумілою рідиною всередині.

- Випий тобі полегшає. І ходімо, познайомлю тебе з нашою групою, розкажеш, що трапилось, - він простягнув руку й допоміг їй підвестись.

Вона доволі хитко стала на ноги і не збиралась пити ліки, видані Кіром. Після всього, що з нею трапилось, Міра тільки зараз зрозуміла, що почала відчувати наміри живих істот. Якщо до цього від її нових знайомих відчувалась цікавість, допитливість та веселість, то від цього хлопця відчувалось напруження. Він якось дивно і дуже зосереджено поглядав їй за спину, у напрямку Райдужного водоспаду.

Кір побачив її недовіру та фізичний стан й промовив:

- Це не отрута. Напій допомагає відновитись, - взяв плашку, відпив половину та продовжив: - Без цього ти ще довго відчуватимеш слабкість.

Погодившись із тим, що отруту хлопець не став би пити, дівчина зпустошила пляшку. Опираючись на Кіра, вона пішла у тому напрямку звідки чувся голос. За той час, поки вони йшли поміж дерев і кущів, які ставали дедалі рідкішими, хлопець періодично перекидався словами із своїми та постійно озирався. Дівчина не бачила в цій частині лісу майже нікого, лише чула співи птахів, тому така поведінка здалась їй дуже дивною.

За десять хвилин вони вийшли з лісу, і перед ними розкинулась золота галявина. Хоча після випитого їй стало набагато легше, але виснаженість, ще відчувалась.

Весь цей час, який вона провела в лісі не було сил і часу на здивування. Зараз вона думала, що там було неймовірно гарно. Вона бачила зелені дерева й кущі кольорові квіти та гриби, але кожне живе створіння там наче підсвічувалось золотим приємним сяйвом. Галявина ж навпаки була повністю жовтою, так само світилась, але трохи засліплювала. Мірі знадобилось трохи часу, щоб звикнути до цього. Вона роздивлялась все довкола: небо, хоч і було блакитним, нагадувало трохи замальовану синім райдугу. Дівчина здогадалась, що всі ті кольори були відображенням різних вітрів. Із роздумів її вибив голос:

- Чому так довго, Кір? І кого ти знайшов?