Розділ 4

Два дні без зупинки Міра йшла за вітром. Спочатку вона йшла й роздивлялась пейзажі: лісо-степи, болота, безкраї луги. Все було, з першого погляду, звичайне, але коли вона придивлялась, бачила, що все не те чим здається. Квітка, що виглядала найгарнішою у світі, насправді змушувала всіх живих істот навколо себе засинати. Болото, яке виглядало безжиттєвим, мало в собі цілющі струмки, біля яких росли чудодійні трави. Їй дуже хотілось зупинитись та розгледіти все, відчути на дотик.

Проте вітер і не думав зупинятись, він наче щоразу ставав швидшим. З часом стало зрозуміло чому: живі істоти, які наближались до тих чарівних місць, в якийсь момент різко розвертались, щоб піти, але потім все ж розвертались і доходили. 

Вітер пояснив: чарівні місця живуть за рахунок чарівних тварин, і навпаки. Вони піклуються одне по одного, це свого роду симбіоз. Однак, якщо тварина вже була прив'язана до когось або чогось (сильнішого духа, іншого місця), то вона спочатку мала розірвати старий зв'язок, щоб потім створити новий.

На третій день дівчина зайшла в пустелю, особливістю якої було те, що чим довше крізь неї йти, тим більше шансів заблукати й менше - вибратись із неї. Тому міра бігла. Вітер щодуху  підганяв її, повертаючи назад, коли вона збивалась зі шляху. 

На заході сонця вони дійшли до галявини, з якої було видно два пагорби. Кольорова "пташка", яка весь час була орієнтиром перелетіла через них, проте Вітер залишився.

- Тобі туди. За тими пагорбами вже водоспад. Далі ти підеш сама, - пролунав Вітер.

- Ти не підеш зі мною? Не зможеш пройти? - запитала дівчина.

- Можу, але Райдужний водоспад всі походять самі. Це правило. Вважай це випробуванням, щоб цікавішим і важливішим здавалось потім отримане життя, - відповів він їй.

- Ми ще зустрінемось? - запитала вона, хоча вже знала відповідь.

- Можливо... Я багато де буваю, - відповіли їй: - Майбутнє невідоме, минуле вже пройшло, ми можемо пізнати лише сьогодення. 

- Тоді до зустрічі, - сказала Міра. 

- Якщо справді хочеш пройти крізь водоспад - не слухай його пісні й не засинай. Бувай, - сказав Вітер. В одну мить підштовхнув її, і вже наступної секунди вона була по інший бік пагорбів.

- До зустрічі, - відповіла вона.