Передмова

На темно-колоровому небі, вкритому міріадою зірок, з-за хмар з'явився молодий місяць. Біля вогнища, що грало різнокольоровими сполохами, сидів чоловік. Його обличчя, покрите зморшками, було наповнене мудрістю прожитих років, а сивина довгого, охайно підібраного, волосся, разом із не менш короткою бородою, виказувала на його вік. Проте його погляд залишався ясним, а голос був сильним і приємним.

- У кожної живої істоти є душа, - віщував старець дітям, які сиділи навпроти та дослухались до кожного слова: - Насправді, наше "Я" - і є нашою душею. З давніх-давен люди по всьому світу проводять різноманітні обряди, пов'язані із циклом життя душі: від святкування дня народження до проводів у потойбічний світ.

- Учителю, що відбувається з нашими душами, після смерті? - запитала зеленоока дівчинка з каштановим волоссям, якій на вигляд було не більше восьми.

- Чи правда, що душі живуть багато життів? Якщо так, то чому ми нічого не пам'ятаємо? - підхопив рудий, синьоокий хлопчик, що сидів поряд із нею.

- Душі справді можуть прожити багато життів, однак у кожної з них свій шлях. І ніхто не може точно сказати, що станеться після смерті, - відповів чоловік, доторкнувшись до бороди, й продовжив: - Але колись, ще від бабусі, я чув історію про одну з рік, що існує у світі духів.

- Про що вона? - нетерпляче запитали діти.

- Вона доволі довга, і складніша за всі історії, що я до цього розповідав. Сідайте зручніше, - промовив учитель. Він подивився на зірки, які тисячоліттями осяюють нічне небо та почав свою розповідь: - Як би не дивно це було для нас, так само звичайно це вважається для мешканців потойбіччя. Ця історія, як і будь-яка історія світу духів, почалась із смерті...