У далекій країні, де хмари були з цукрової вати, а дощі падали з блискіток, жила дівчинка на ім’я Лія. У неї було чарівне довге волосся кольору каштану й усмішка, яка змушувала квіти розквітати навіть уночі.
Щоранку Лія одягала свою веселкову сукню, зроблену зі світла, що залишилось після заходу сонця. У цій сукні вона могла мандрувати світом казок — її барвисті смуги відкривали двері до нових пригод.
Одного дня Лія почула, як квітка у її саду заплакала. Виявилось, що злий Тіньовий Вітер викрав кольори з Королівства Блиску. Усе навколо стало сірим: небо, птахи, навіть метелики.
— Не біда! — усміхнулась Лія. — У моєму серці ще лишилась краплина веселки.
Вона подалася у подорож, щоб повернути барви світові. Її червоні черевички били в ритмі хоробрості, а з кінчиків пальців сипались іскорки — кожна з яких могла запалити нову надію.
На своєму шляху Лія зустріла:
Мудру Сову, яка підказала їй шлях;
Сумного Дракончика, якого вона навчила малювати, і той засяяв від радості;
і навіть Тіньового Вітра, що виявився самотнім і теж мріяв про кольори.
Разом вони створили нову веселку — ще яскравішу, ще добрішу. І з того часу Лія стала Хранителькою Барв, яка щоночі запалює мрії дітей у їхніх снах.