Розділ 13

Рейнар стояв поруч, мовчки дивлячись у той самий горизонт, куди спрямований був погляд Крістіни.
Його обличчя залишалося спокійним, але очі — срібні, глибокі — світилися тривогою. Він теж відчував це: темрява повертається.

— Вони не зупиняться, — промовив він нарешті. — Орден Затьмарених ніколи не здається. Їх веде страх перед світлом. Перед тобою.

Крістіна не відвела погляду від далеких гір.
У її очах відбивалося сонце, але десь глибше — щось інше, нове, небезпечне. Вогонь, який вона більше не намагалася приховати.

— Раніше я боялася своєї сили, — сказала вона тихо. — Думала, що вона мене зруйнує. Але тепер розумію: вона не для того, щоб ховатися. Вона — щоб боротися.

Рейнар кивнув.
— Ти — спадкоємиця Світового Дерева. Його подих у твоїх жилах. Арден пробудився разом із тобою. Але пам’ятай, світло — це не лише сила. Це також відповідальність.

Вона глянула на нього — і в її погляді з’явилася впевненість, якої не було раніше.
— Я знаю. Але цього разу ніхто не вирішуватиме за мене.
— І я не наважуся, — відповів він з легкою усмішкою. — Я лише стоятиму поруч.

Вітер піднявся, здіймаючи пил і легкий аромат квітів, що знову розцвіли на землі. Крістіна заплющила очі — і відчула, як Арден говорить із нею.
Голоси дерев, шум води, навіть шелест трави — усе злилося в один подих.
Її подих.

Вона простягнула руку — і в повітрі спалахнуло м’яке сяйво. Нитки світла перепліталися навколо неї, утворюючи візерунки, схожі на коріння, що проростає з її долонь.
Це була не магія. Це було саме життя.

Рейнар дивився на неї мов зачарований.
— Ти змінюєш Арден, — прошепотів він. — І разом із ним — і мене.

Крістіна відкрила очі.
— Ні, Рейнаре. Я лише повертаю те, що належить цьому світу. Але щоб відновити рівновагу, нам доведеться пройти крізь темряву.

Далеко в небі почувся грім — не природний, а той, що сповіщає початок великої битви.
Вітер став важчим, земля — теплішою, а в повітрі запахло димом.

Темрява вже рухалася.

Крістіна стиснула кулаки, і її очі спалахнули золотим світлом.
— Якщо вони прийдуть за мною, — сказала вона твердо, — то знайдуть не жертву, а силу.

Рейнар усміхнувся, але в його голосі було щось тривожне:
— Тоді Ардену знову доведеться запалати.

Вона подивилася на нього — і вперше за довгий час відчула не страх, а впевненість.
— Тільки цього разу, — сказала вона, — вогонь не знищить. Він очистить.

І коли сонце опустилося за обрій, перші іскри магічного світла здійнялися над землею — знак, що війна між світлом і тінню почалася знову.
Та цього разу — її вела не легенда, а людина з іншого світу.