Розділ 7.Хранитель Древа

Світло її вогню згасло лише тоді, коли східні гори залилися першим промінням сонця. Рейнар ішов поруч, мовчазний і зосереджений, а Крістіна все ще відчувала відлуння сили, яка вчора прокинулася в її жилах. Земля під ногами тремтіла, наче реагувала на її кожен крок.

— Ти чуєш це? — запитала вона, зупинившись.
З глибини лісу долинав низький, майже музичний звук, схожий на спів.
— Це не птахи, — прошепотів Рейнар. — Це поклик. Хтось кличе тебе.

Вони рушили до джерела звуку. Чим далі заходили, тим старішими ставали дерева: їхні стовбури покривали символи, що світліли, коли Крістіна проходила повз. Повітря стало густим, насиченим ароматом смоли й чогось древнього — наче сам час застиг у цій тиші.

У центрі лісу стояв старий чоловік із довгим сріблястим волоссям. Його очі світилися зеленим світлом, а на грудях висів кулон із кристалом, у якому танцювало полум’я.

— Я чекав на тебе, дитя двох світів, — промовив він спокійним голосом. — Ти принесла пробудження.

— Хто ви? — спитала Крістіна, стискаючи руки. — І звідки знаєте про мене?

— Я — Хранитель Древа. Останній із тих, хто бачив, як воно занепало. Світове Древо — це серце Ардену. Його сила колись єднала всі світи, але тепер воно спить. Ти — ключ до його пробудження.

Крістіна відчула, як у грудях стискається від страху.
— Але я не знаю, як… Я не чарівниця, я просто дівчина…

Хранитель підійшов ближче.
— Світ сам вибрав тебе. Твоє полум’я — це не вогонь, а частинка світла Древа. Коли ти навчишся ним керувати, Арден знову оживе. Але пам’ятай: ті, хто хоче знищити цей світ, вже знають про тебе. І серед них є той, кому ти колись довірилася.

Крістіна застигла.
— Що? Хто це?

— Ти дізнаєшся. Але не зараз. — Хранитель торкнувся її чола, і світ навколо розчинився у сліпучому сяйві. — Іди в долину туманів. Там починається шлях пробудження.

Коли Крістіна відкрила очі, старого вже не було. Лише на землі залишився уламок кристалу, який світився теплим золотим світлом. Рейнар підійшов і обережно взяв його в руку.

— Тепер у нас є напрямок, — сказав він. — Але чи готова ти до того, що чекає попереду?

Крістіна подивилася на горизонт, де туман уже стелився між горами.
— Я не знаю, — відповіла вона тихо. — Але я мушу. Бо Арден тепер частина мене