Розділ 1. Мить, що змінила все

Я завжди вважала себе звичайною дівчиною. Робота, друзі, нескінченні клопоти, мрії, які здавалися надто далекими. Але одного вечора все зруйнувалося — чи, можливо, нарешті почалося.

Все сталося за мить. Я стояла біля вікна, дивилася на небо, де згущалися темні хмари, і раптом світ навколо ніби розчинився. Холодний подих вітру змінився жаром, що обпалив шкіру. Перед очима спалахнуло сліпуче світло — і земля пішла з-під ніг.

Коли я відкрила очі, небо вже було іншим. Чисте, глибоке, кольору дорогоцінного сапфіру. Повітря пахло квітами, але десь у ньому відчувалася сила — ніби сама природа тут дихала магією. Я лежала на траві, а навколо — невідомі дерева, з листям, що сяяло, немов напоєне світлом місяця.

Паніка піднялася всередині.
— Це сон… мабуть, я сплю, — прошепотіла я, але звук мого голосу зник, наче його поглинув вітер.

Я підвелася, оглядаючись. Вдалині блищала срібна річка, і за нею — щось схоже на замок із вежами, що торкалися хмар. Усе виглядало так нереально, що я боялася дихати, щоб не розбити це видіння.

Та щойно я зробила крок — земля під ногами затремтіла. З глибин лісу долинув гул, схожий на рев блискавки. Серце завмерло.
І тоді я побачила його.

На узліссі, серед сяйва і пилу, стояв силует. Високий, темний, могутній. Вітер розвівав його волосся, а в очах — полум’я, від якого мені стало важко дихати. На мить я подумала, що це просто людина. Але за його спиною — щось ворухнулося. Великі, темні крила розкрилися, як тінь ночі.

Я зробила крок назад.
— Хто ти?.. — прошепотіла я.

Невідомий підняв голову. Його погляд пронизав мене до самого серця.
— Ти прийшла, — сказав він низьким голосом, у якому відлунювало щось древнє. — Світ вибрав тебе, Крістіно.

Я не встигла навіть запитати, звідки він знає моє ім’я. Земля знову здригнулася, і я відчула — десь поруч, у темряві, нас уже шукають.

Так почалася моя історія. І, можливо, моя доля.