Подоляночка

1.4

Краще обійду коло, аби не натрапити на таку саму долю, як в тієї дівчинки, не хотілось би провалитись крізь землю й нічого не довідатись. Вітер ставав сильнішим ніби ці жінки розмовляли з ним, а він хотів голосно все пояснити. Вона помітила мене й ще сильніше почала ховатись, волосся виглядало в поганому стані ніби за ним ніколи ніхто не доглядав, стирчало гілля з волосся, що було дивним, очі були чорними, в прямому значенні цього слова, з далеку видно не було та коли підійшла звернула увагу, сорочка біла як й зазвичай, проте червоні черевички виділяли її від усіх. Коли вже була близько, вона хотіла втекти від мене, але я встигла її зупинити.
- Хто ти? Мені здавалось вона мене не розуміє, тому вирішила перепитати. – Ти знаєш, що тут відбувається. Вона не сказала ні слова, від злості я схопила її за руку й почала кричати. – Ти оглухла?.... чому так важко пояснити?, я й сама злякалась від тону в своєму голосі, він був більше схожий на скавуління собаки, благавшого про допомогу. Моя рука міцно тримала її, здається я могла перерахувати її кісточки, шкіра була настільки тонкою, що з легкістю могла розтопитись в моїх руках. – Питаю ще раз, хто ти?, ти мене хоча б розумієш?. Не дочекавшись відповіді я відчула сильний біль в голові в очах почало темніти, торкнувшись потилиці я побачила кров. Прокинулась від дзвону у вухах, біле світло засліпило мене на декілька секунд. Отямившись побачила ту саму галявину, але тепер пусту, ніяких слідів вчорашнього святкування. Піднявшись ледь не впала знов на землю, але вчасно зреагувала. Ось я вже біля дороги, все було як в тумані, знайшовши машину сіла за руль, в голові була думка, що тут може бути Андрій, обдивившись навкруги я зрозуміла, що нікого окрім мене не було. До відділку я швидко доїхала, все пояснила, почала питати про Андрія, але вони нічого не чули, він не відповідав на телефоні дзвінки. Лікар оглянув мене, сказав нічого серйозного, дав пігулки й пішов, рану описали, зробили декілька аналізів. Група хотіла поїхати в те саме місце про яке розповіла я, просилась, щоб й мене туди взяли, але сказали, щоб їхала до дому і відпочила.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше