Глава 37

Алекса

Я ще раз перечитала листа, а потім знову й знову. Сльози так і не припиняли скочуватися струмочками по обличчю та псувати нову сукню й макіяж.

Це ж треба, скільки всього він пережив за ці роки. В порівнянні з ним, мої проблеми здаються неначе дитячою забавкою. Адже моя сестра жива, а йому довелося втратити двох найрідніших людей.

Я не могла більше сидіти на місці. Як можна було бути настільки дурною? Повірила, що йому абсолютно все навколо неважливо, але ж це абсолютно не так. Потрібно діяти негайно, бігти до Джейка та сказати «Пробач», на яке він так довго чекав. А ще… заповітні три слова, які кортіло сказати йому.

Зірвалася з місця й побігла назад до будівлі, де проходив конкурс. Бігла так швидко, що мало не збила з ніг Майкла, який якраз виходив з ліфту.

— Джейк ще там? — навіть не здивувалася його прильоту.

— Ем… так, — чомусь почав тягти Майкл, а я просто не могла стояти на місці. Стільки емоцій та несказаних слів….

Ліфт здався занадто повільним, тому помчала по сходах. Так я ще ніколи не бігала. Стало складно дихати, м’язи ніг нещадно боліли, серце готове було вистрибнути з грудей, але я не зупинялася. Ніщо в цей момент не могло стати мені на заваді.

В будівлі опинилася вже за лічені хвилини. Десятки спалахів камер миттю засліпили мене та зафіксували переломний момент — я стояла перед сотнями людей у просто жахливу вигляді, але мені було абсолютно все одно. Страх зник назавжди, звільнивши місце коханню, яке з кожною секундою займало все більше переможних сходинок в моїй душі.

— Вітаємо вас. Танець був неперевершеним. Стільки емоцій, пристрасті… Чи не розповісте нам про свої секрети? — почулося запитання одного з журналістів, а потім полинули й інші.

— Як довго ви тренувалися, щоб поставити такий номер? Чи правда, що всі ці роки ви з Джейком Міреєм тільки те й робили, що репетирували лише три танці для конкурсу?

— Де зараз ваш партнер?

— Ви зустрічаєтеся? Такі емоції неможливо було зіграти.

Я ж лише розштовхала їх, за допомогою Макла, який наздогнав мене й пішла до головного залу, виглядаючи Джейка з-поміж інших учасників.

— Доброго дня. Ви настільки талановита, що моя компанія глоб….— підійшов якийсь чоловік у елегантному коричневому костюмі й почав говорити беззупинну.

— Вибачте, але зараз мене це не надто цікавить. Може я візьму вашу візитку й зателефоную пізніше? — намагалася позбутися я цього наполегливого джентльмена й нарешті це мені вдалося.

«Де ж він? — думала я, блукаючи поміж незнайомців. — Невже зрозумів, що я взяла його піджак й побоявся своїх слів, почуттів, які вирують поміж нами?»

— Пані й панове, прошу уваги! Ми готові оголосити результати цьогорічного конкурсу, — почула я голос головного члена журі, лисого старця з рудою борідкою. —  Чесно кажучи, вибрати між такими талановитими парами якусь одну, було дуже складно. Всі ви були неймовірними й те, що ви дійшли до фіналу, вже показує, що ваш талант — неоціненний. Але погодьтеся зі мною, була тут одна пара, яка вразила всіх нас. Вона ще ніколи не виступала разом і її дебют викликав справжній фурор. Отже, не затягуватиму. Переможцями є…. Алекса Бейнсверд й Джейк Мірей. Просимо вас піднятися на сцену.

Я була шокована. Ми — перемогли? Та це ж було чимось на грані фантастики. Після минулого етапу я цього не очікувала. Хотілося дякувати всьому світу за можливість проявити себе, за те, що він повірив у нас та долі, або, точніше, танцю, що вирішив все за нас та поєднав навіки.

Стільки всього хотіла сказати Джейку. Завдяки його наполегливості я стала справжньою. Він допоміг мені розкритися й забути про страхи. Став моїм рятівником, витягнув з прірви невдач та відчаю.

Напевно ніколи не забуду того відчуття, коли підіймалася сходами на сцену. Руки й ноги тремтіли, але далеко не через хвилювання, а в передчутті чогось неймовірного. Думала, що ось зараз за мною підійметься й Джейк та я нарешті зможу розповісти йому про те, як сильно його кохаю.

Проте його все не було. Не подумала б, що коли-небудь триматиму в руках чек на сто тисяч доларів й буду настільки пригніченою, але це й справді було так. Джейк знову залишив мене саму й цього разу в нього немає вагомого виправдання. Хоча, можливо, це зовсім не так, як і раніше. А я просто про це не знаю.

Майкл допоміг спуститися зі сцени та привітав, але всі слова пролітали повз вуха. Очі все ще намагалися знайти в натовпі знайому постать, але розуміла, що його тут вже точно не побачу.

— А може Джейк побіг у аеропорт, щоб забронювати квитки на літак? — запитала я у Макла, щиро сподіваючись, що це так і є.

— Навіть не знаю. Він щось говорив про те, що чекатиме на тебе в номері. Коли ми їздили на якісь конкурси, Джейк часто кудись зникав, а потім завжди повертався до готелю.

— А не можна було одразу сказати? Чому ми взагалі прийшли сюди? — розізлилася я. Ну й справді, навіщо він мені говорив одне, а зараз каже інше. — Стривай. А ти часом не сказав навмисне, що він тут, хоча знав, що це не так?

— Та ні. Навіщо це мені взагалі?

— Наприклад, щоб потягнути час, — хитро примружилася я.

Майкл промовчав на мої ствердження, всім своїм виглядом показував, що ображається за такі здогадки.

— Ну добре, давай забудемо. Пішли краще зайдемо до магазину й купимо солодкого, щоб відсвяткувати перемогу, — запропонував чоловік та обійняв мене за плечі.

Минула година, дві. Ми з Майклом встигли вже з’їсти невеличкий торт та випити пляшку мого улюбленого шампанського, а його все ще не було. Я починала нервувати, адже тепер вже знала, що просто так Джейк нікуди не зникає. Або з ним сталося щось жахливе, або…

Моє обличчя ставало все більш похмурим з кожною секундою. Майкл зиркав то на мене, то на годинник, а потім знову. Я ж просто слідкувала за ним, намагаючись здогадатися, що саме його турбує.

— Алексо, щойно згадав, що Джейку потрібно було терміново полетіти додому, — нарешті промовив він.