Глава 32

Алекса

Коли Джейк увірвався до зали я немов заціпеніла. Ні, мене це абсолютно не здивувало. Така поведінка й раптова поява цілком у його стилі. Та й зволікати не було чого, про те, що я не хочу одружуватися з Фредом й втечу за першої ж зручної можливості, знала вже давно.

В мені раптом прокинулася дивна суміш байдужості та ненависті до Джейка. Вона піднялася до такого ступеня, що навіть промайнула думка одружитися з Фредом, щоб хоч якось помститися танцювальному партнеру й не дати йому змоги за допомогою моєї участі повернути свою репутацію.

Та Джейк неначе здогадався про мої думки й потягнув якомога далі від страшної помилки, яка могла б зіпсувати все моє життя.

Було якось дивно усвідомлювати, що він хоча б щось зробив заради мене. Хоча, це з якого боку подивитися, адже й справді, після невдалих вибачень, не зволікаючи, він попросив мене взяти участь у конкурсі.

Так і хотілося вити від злості, що закипала у жилах. Ну як так, кинути, повернутися тоді, коли заманеться й одразу прохати про те, що хочеться. Це ж якою егоїстичною людиною потрібно бути?

Я не змогла не погодитися на його пропозицію. Все-таки він збирався сьогодні ж оплатити операцію моїй сестрі, а я ніколи не хотіла залишатися перед кимось у боргу.

А ще так хотілося показати всьому світу, хто я насправді, чого звичайна дівчина з маленького містечка змогла досягти за лічені місяці. Мені не потрібні були нагороди, похвала, просто хотілося станцювати й підкорити танцем усіх глядачів.

Коли я нарешті вийшла з роздумів, ми були вже далеко за межами міста. Надворі задощило й негода з кожною секундою бушувала все більше й більше. Я обожнювала цей період, особливо коли ти сидиш вдома, закутавшись у тепленьку ковдру й читаєш улюблену книгу, але не тоді, коли нещадна злива барабанить об лобове скло з такою силою, що здається, наче ще трохи й його виб’є.

- Куди ми їдемо?

- В аеропорт.

- А мої документи? Вони ж…

- У мене. Не хвилюйся. Я встиг їх прихопити, - відповів Джейк й знову зосередив всю свою увагу на дорозі.

Я більше не намагалася його відволікти. Злива була настільки сильною, що доводилося напружувати зір, щоб хоч щось розгледіти. Тим паче не хотіла потрапити в аварію, адже помітила, що Джейк не відводив свого погляду від мене під час розмови. Раніше такого за ним не помічала. Що ж змусило його змінити свою поведінку?

Приїхали до аеропорту ми за тридцять хвилин. Злива вже майже вщухла, але все було залите водою. Тож, коли ми добралися до входу в аеропорт, моя біла сукня перетворилася в якесь брудне промокле місиво. Хоча це можна було б передбачити, а не стояти з засмученим обличчям та з жалем оглядати своє вбрання.

На щастя, поруч знаходився магазин одягу й ми швиденько туди зазирнули, щоб перевдягнутися. Джейк також добряче змок, намагаючись прикрити мене від дощу за рахунок своєї куртки, тож йому це також було необхідно.

- Купуй все, що хочеш. І запасний одяг також, щоб був про всяк випадок. Зустрінемося біля каси, - промовив Джейк, звертаючи до чоловічого відділу.

Цього разу, коли я прийшла до магазину, то вже не економила, а купувала те, що перше сподобалося й вчасно потрапило під руку. Було трішки дивно виходити з магазину в джинсах, теплій курточці й білосніжних туфельках, заляпаних грязюкою, але так уже склалося. Правда, довелося ще потім й взуття підшукати. Не надто зручно все-таки було.

В результаті, на літак ми так швидко бігли, що декілька разів не вписувалися в повороти й мало не падали. Та, на щастя, цього таки не трапилося й ми встигли пред'явити свої квитки в останні секунди.

Всю дорогу, що ми їхали, я зважувала всі можливі варіанти, дивилася на ситуацію з іншого боку, думала, чи варто дати Джейку шанс пояснити. Проте все більше причин з'являлося, які були проти моїх дій.

Тому, коли ми прилетіли літаком до Нью-Йорка, рішення сформувалося в моїй голові: я не хотіла бачити Джейка після конкурсу! Лише, можливо, зустрінемося якось у Ізабелли й Майкла, але не більше. Досить з мене випробувань в житті через його знущання!

Я хочу спокійно ходити по вулицях, не хвилюючись за якогось невдячного бовдура, що постійно тільки те й робить, що тікає, замість того, щоб розповісти все, немов на тарілочці та полегшити нам обом життя.

Підготовка до конкурсу минала дуже швидко, і не тому, що він мав відбутися наступного дня. Просто ми уникали розмов й репетирували. Лише коли танцювали, я була поруч з Джейком.

Незважаючи на те, що конкурс був наступного ранку, ми не могли заснути. Стільки емоцій змішалося разом… Боротьба почуттів також давалася взнаки.

Так ми й прийшли на конкурс - з темними кругами під очима та в парному одязі, котрий складався з чорних джинсових костюмів та білих футболок.

Настала наша черга. Один з організаторів повідомив, що в нас є п'ять хвилин часу аби вийти, інакше буде дискваліфікація зі змагань.

- Знаєш, перший етап покаже не моє життя до зустрічі з тобою, а той момент, сповнений болю та переживань, коли ти раптово зник, так і не сказавши чому, - кинула Джейку й впевненою ходою покрокувала на сцену.

Зал привітав мене хвилею оплесків. Я думала, що вони принесуть мені задоволення, але ж ні, почала мучити совість через слова, які сказала щойно. Не потрібно було цього говорити прямо перед нашим виступом. Та поглянувши на Джейка, зрозуміла, що вчинила правильно.

Його очі горіли вогнем, але він зовсім не натякав на гнів - це був азарт, який з'являвся у нього тоді, коли чоловік віддавав всього себе улюбленій справі, танцям. Я давно не бачила його в очах Джейка й напевне саме мої слова викликали цю іскру, яка скоро перетвориться у справжнє полум'я майстерності.

Ми вийшли на середину сцени й присіли на стільці. Вже давно вирішили, що танець розпочинатимемо саме так.

Ввімкнули музику. Я миттю забула про всіх й зосередилася на рухав та емоціях. Стріпнула головою й різким та водночас плавним рухом, “перелетіла” на інший край стільчика, подалі від Джейка.