Глава 31

Джейк

Мчав мов божевільний. Потрібно встигнути в церкву, щоб зупинити процесію. А що, як не встигну? Тоді втрачу її назавжди! Намагався не думати про це. Я повинен встигнути, по-іншому бути не може. Злився на себе через те, що одразу не оплатив лікування її сестри, тоді б Алексі не довелося виходити заміж за цього негідника.

Ледь на ходу не вистрибнув, коли під’їхав до церкви. Біг мов божевільний й забувши про місце в якому опинився, ледь не вибив двері. Встиг... Якраз в моєї дівчинки запитували про згоду.

Всі завмерли й роззявили роти, Алекса швидко кліпала й здається не вірила, що я перед нею.

— Хлопче, як ви поводитеся в божому домі? — незадоволено запитав священник.

Я ж нічого не чув, лише йшов впевненою ходою до вівтаря. Мені було байдуже на всіх, на їх думки, обурливі слова в мій бік. Зараз головне — забрати її звідси й уберегти від монстра, котрий поруч з нею.

Дивно, але втримався щоб не зарядити по-пиці цьому козлу. В мене стільки ненависті до нього, що не залишив би живого місця на цьому куску м’яса. Міг би вбити й не задумуючись. Мене зупиняла тільки вона, моя дівчинка. Нарешті я зрозумів, що вона дуже мені потрібна, що без неї я не житиму. Вона стала моїм порятунком від минулого. Алекса навчила мене жити й насолоджуватися цим.

— Ходімо зі мною, — протягнув їй свою долоню.

— Хто ти такий, що припхався сюди? — наречений закрив собою Алексу.

— Геть з мого шляху, бо я за себе не відповідаю! — заревів на нього й виставив стиснутий кулак.

— Ти мені погрожуєш?! Та я тебе посаджу!

— Перевіримо, хто перший сяде? — усміхнувся йому й побачив, що в чоловіка забігали очі та затремтіли руки.

— Ти нічого не маєш проти мене.

— Хочеш перевірити.

Він замовк й опустив голову, але продовжував закривати собою Алексу.

Відштовхнув його й протягнув руку на зустріч своїй красуні. Тепер все залежало від неї. Якщо вона вкотре дасть нам шанс, то все буде по-іншому, я тепер ні за що не впущу його й зроблю все, щоб вона була щасливою.

— Будь ласка, ходімо зі мною, — тремтів мій голос. — Ти ж не кохаєш його!

— Алексо, не смій! — крикнула жінка з натовпу, скоріш за все, мама дівчини.

— Я кохаю тебе, — ледь ворушив губами горе наречений.

— Не руйнуй своє щастя. Ти не створена для цього бовдура. Ти повинна жити в танці, а не сидіти замкнена в його будинку, — продовжував переконувати її.

Дівчина явно була шокована. Вона не могла промовити ані слова.

“Будь, що буде! — махнув я рукою й закинув її на плече. — Головне врятувати її від цього шлюбу, а там далі час покаже. Якщо вона не пробачить мене, то принаймні буде щаслива.”

Ніс її на вихід й не помічав нікого. Дівчина навіть не пручалася, спокійно звисала з мого плеча. Хтось намагався мене зупинити, я відштовхнув й пішов далі. Тільки-но ми дісталися до дверей, як троє амбалів перегородили нам шлях, зачиняючи двері.

— Накажи нас випустити, — розвернувся я до чоловіка, котрий так і застиг біля вівтаря. — В мене є цікавий запис й він потрапить в поліцію.

— Випустіть їх! — заревів чоловік, розуміючи, що програв цей раунд.

Я ж розумів, що він так просто не залишить нас в спокої, але, то потім. Головне, вирішити питання з Алексою та встигнути на конкурс, котрий вже завтра.

Всадив дівчину в машину. Вона продовжувала дивитися перед собою й не видавала ані звуку. Сівши за кермо, завів двигун й поїхав якнайдалі від цього місця.

— Я розумію твій стан, — говорив я швидко, щоб встигнути викласти всі слова, котрі підготував, як їхав сюди. — Ти ж думала, що я тебе покинув. Алексо, я б ніколи так не вчинив, адже обіцяв тобі. Я б не зміг завдати тобі болю. За цей час сталося багато чого і я обов’язково тобі все розповім. Ти дізнаєшся про мене все й більше ніякого обману. В нас завтра конкурс і я прийму твою відмову, якщо ти не захочеш мене більше знати. Знай одне, що я зараз же надішлю гроші за операцію твоєї сестри, щоб ти не погодилася через брак коштів. Я хочу, щоб ти хотіла цього, а не змушувала себе.

Вона продовжувала мовчати й навіть не кліпала. Що коїться в голові у цієї дівчини — не зрозуміло. Я хвилювався й не знав, що робити. Коли їхав до неї, то стільки слів було підготовлено, а тепер не можу сказати нічого суттєво. Здається, я розучився розмовляти й забув всі слова.

— Люба, я тебе дуже прошу, — важко видихнув я. — Не віддаляйся від мене. Я обіцяв тобі, що як вирішу свої проблеми, як зможу зустрітися з минулим, то в нас все буде добре. Я це зробив, я тепер не боюся нічого. Тепер в мене є ти, тільки не кидай мене й дай останній шанс. Я не можу обіцяти, що все завжди буде в нас добре, адже в стосунках інколи бувають проблеми. Одне можу впевнено сказати: більше ніколи не приховуватиму від тебе нічого. Тепер ти все будеш про мене знати і я впевнений, що з нас вийде чудова пара.

Раптом Алекса засміялася, прискіпливо подивилася на мене й тихо промовила:

— Ти думаєш, що можеш зникати й з’являтися коли тобі заманеться і я тебе завжди пробачу?

— Я розумію, що виглядаю в твоїх очах покидьком, але це не так. Щойно ти дізнаєшся всю правду, то зрозумієш.

— Ти розтоптав все, що між нами було, як я тобі тепер маю вірити? Ти стільки разів обіцяв змінитися! А сам кинув мене й змусив пережити стільки болю! — вона перейшла на крик.

— Так, я вчинив не гарно. Тільки повір, цього разу вини за мною не має.

— То хто винен? Хто?

Важко зітхнув. Я не знав чи варто розповідати все це перед конкурсом. Мав розказати, от тільки не хотів щоб розмова була на емоціях.

— Нам обом потрібно заспокоїтися й потім поговорити. Ти згодна зі мною?

— Знаєш, — примружила вона очі. — А я не хочу нічого знати. Я погоджуся на конкурс, адже вірю в нашу перемогу. Я втомилася постійно боятися й приховувати свій талант. Тільки після конкурсу наші шляхи розійдуться.

Шокований такими словами нічого не міг відповісти. Я розумів, що все це вона каже на емоціях, що вона дуже зла на мене, але так боявся. Боявся, що Алекса не передумає й не змінить своєї думки.