Глава 30

Алекса

Минув тиждень. Я б сказала, наче одна мить, але це було далеко не так. Цілими днями картала себе за все, що завгодно. Мені постійно здавалося, що це я зробила щось не так, десь допустила помилку.

Можливо, його злякала моя наполегливість на шляху до досягнення мети, або мої нікудишні хореографічні здібності. Можливо, почуття, що виникли поміж нами... Але хіба ж це не гра була з боку Джейка? Ніяк не могла зрозуміти цього.

Потрібно було щось робити. Шукати вихід з ситуації. Залишалося три тижні до операції Еліс й потрібні були кошти.

Мені постійно телефонувала мама й просила одуматися. Вона постійно нагадувала, в якій ситуації ми опинилися, а я божеволіла. Розуміла, що виходу не маю, грошей також.

Хотілося зникнути з цього світу або хоча б втекти до вигаданого світу мрій, щоб більше ні про що не думати. Як же важко винести цей біль! А найскладніше те, що не маєш змоги зробити хоча б щось власними силами.

Зачинилася в квартирі, котру допоміг мені винайняти Джейк. Додому не могла повернутися, не хотіла бачити засмучену маму. Та й тут знаходитися не мала сил, адже розуміла, що неподалік мешкає Джейк. Постійно виходила на балкон та чекала, що чоловік з’явиться, під’їде до під’їзду та посміхнеться своєю білосніжною усмішкою.

— Люба, припини ховати себе заживо, — заспокоювала мене Ізабелла.

— Чому? Чому він так вчинив? — ревіла я в плече подружки. — Я не розумію.

— Ти знаєш, ніхто не розуміє. Майкл не раз казав, що він хоч і впертий та нестерпний, але дуже відповідальний. Тим паче, танці це — його життя.

— Але він вчинив так! — кричала я. Розуміла, що подруга не повинна бачити мою істерику, але емоцій не могла зупинити. — Отже, він егоїст й йому байдуже на інших. Думає тільки про себе!

— Поплач, виплесни всі емоції, — міцніше обійняла мене Ізі. — Стане набагато легше.

Я лила сльози і здається, що подруга також. Тільки тепер ми плакали через розуміння того, що весілля неминуче. Не маю іншого виходу — я повинна врятувати сестру!

— Я згодна, — зателефонувала Фреду. Ні я, ні Ізі не дивилися одна на одну. Обоє розуміли, що це не краще рішення, але іншого виходу не знали. Чекати допомоги більше не звідки.

— А я все чекав, коли ти скажеш ці заповітні слова, — усміхнувся Фред. Здається, він знав про зникнення Джейка й був впевнений, що я зателефоную. — Зараз приїду до тебе й ми все обговоримо.

В телефоні почулися гудки, а я здивовано дивилася на нього й не розуміла звідки в нього моя адреса.

— Не турбуйся, поживеш з ним трішки і розлучишся, — намагалася заспокоїти мене подруга.

Я мовчала. Чи правильно розлучитися отримавши допомогу? Невже це гідний вчинок? Хоча... Не знаю чи вийде в мене, але й Фред застосував не гуманні методи — змусив мене до цього маніпулюючи любов’ю до сестри.

В двері подзвонили, від цього звуку я підстрибнула. Ладна була стрибати у вікно, розуміючи, хто прийшов.

— Я відчиню, — встала Ізабелла.

Я вдячно подивилася на неї й заплющила очі в очікуванні неминучого.

— Привіт кохана! — голос чоловіка був скрипучим й таким огидним. Я мимоволі заклякла. Раніше не помічала такої огиди до Фреда. Він же продовжував щебетати як ні в чому не бувало:

— Гадаю, ми маємо побути наодинці. Твоїй подрузі час повертатися додому.

— Що?! — була спантеличена його заявкою. — Та як ти смієш...

— Все добре, заспокойся, — перебила мене Ізабелла. — Мені й справді вже час. Зателефонуєш пізніше.

Подруга розуміла й натякнула мені, що не варто сваритися, адже потрібно владнати питання стосовно лікування Еліс.

Фред сів поруч й щось говорив, владно обійнявши мене за плечі. Гул стояв у вухах й я не могла розібрати його слів. В середині все випалило, я стала зомбі... Все робила на автоматі, мозок не працював та не розумів, що відбувається.

З тієї миті моя душа відокремилася від тіла й я існувала, а не жила. Мої дні стали пеклом й тепер я знала, що буду лише в’янути та поступово помирати. В моєму житті не буде більше щасливих днів й як на зло, будні тяглися нестерпно довго.

Фред змусив мене переїхати до себе. Розуміючи, що в його руках всі карти, погоджувалася з усім. В мене не було виходу.

Весільні приготування він поклав на мої тендітні плечі. Хоча, зважаючи на його автомобільну імперію, міг би найняти гарного організатора! Та ні ж! Він випробовував мене, знущався, змушував робити те, що не приносило мені задоволення.

Я хотіла швидко владнати це питання, розписатися й все на тому. Але ж ні! Цей гад вимагав шикарної гулянки. Він хотів, щоб весь світ почув про “наше” свято. На його думку, всі повинні заздрити мені, адже Фред один з найбагатший холостяків країни.

“Чому тут заздрити? Шлюб по неволі, як чудово!”

За останній тиждень, поруч з цим чоловіком, я навчилася спілкуватися сама з собою в думках. Заперечувати йому було байдуже, адже Фред чув тільки себе.

Боялася, що з часом збожеволію. Хоча... Краще потрапити в божевільню, ніж жити поруч з цим... Навіть слів не можу підібрати для нього.

Тепер я впевнено можу сказати, що ненавиджу Фреда й не маю ані найменшого бажання мати з ним щось спільне. Та сувора доля вирішила інакше й уже нічого не змінити. Хіба лише Джейк повернеться. Проте він чітко дав знати, що цього ніколи не буде.

Як би важко не було собі зізнаватися, але я не знаю, чи пробачила б Джейка. Хоч він кинув мене в найвідповідальніший момент, але я його кохаю.

“Джейк, якщо ти мене чуєш, повернися! Благаю тебе, відверни це весілля. Врятуй мене!” — молила я, дивлячись на місяць.

— Дружина, обереш сьогодні меню, яке буде на весіллі. Мені потрібно буде вирішити всі справи, щоб спокійно поїхати у медовий місяць.

— Я просила, не називати мене так, — спалахнула я. Мене бісило таке звертання.— Стоп. Що ти сказав? Який ще медовий місяць?

— А ти думала, що в нас буде звичайне весілля, після якого ми просто поїдемо додому? — презирливо зиркнув він на мене. — Я цього не допущу. Обіцяю, ця подорож тобі точно сподобається. Зауваж, я бережу твою честь й не торкаюся тебе до весілля. Хоча, ти давно вже не дівчинка, — його сміх був гидким та викликав нудоту. — Та я хочу, щоб все було по-правилам й в нас була справжня перша шлюбна ніч.