Глава 29

Алекса

Джейк мчав на величезній швидкості. Я дивувалася, як швидко змінився його настрій. Замість веселого, замріяного, загадково та ….закоханого, тепер поруч зі мною сидів стурбований Джейк . Ось уже вкотре він тремтячою рукою згладив невидимі складки на одязі, поправив волосся. Йому завжди було байдуже на зовнішній вигляд, а тепер він так непокоївся…

А ще з голови не міг вийти той солодкий момент. Я ніколи не була впевнена в чомусь настільки сильно, як тоді. Коли наші вуста возз’єдналися, нестримні почуття охопили мене. Я немов розчинилася в ньому й не хотіла, щоб він зупинявся.

Зізнаюся чесно, такої пристрасті я не відчувала ще до жодного чоловіка.  Ця мить здавалася незабутньою. Джейк зупинився й мені одразу стало холодно, відчула, що чогось не вистачає, немов відірвали частину мого тіла.

Розумію, чому чоловік зупинився... Він ще не готовий зробити крок й побудувати зі мною стосунки. Скоріш за все та дівчина, Джессіка, глибоко засіла в його думках.

Проте це повідомлення… Що в ньому було? Чому Джейк змінився практично до невпізнанності? Ті самі риси обличчя, плавні рухи, неначе у танці, але тепер він став іншим. Здавалося, що за долю секунди він віддалився й тепер я для нього була не ближче, ніж звичайний пішохід з вулиці.

— Будь ласка, сьогодні нічого не питай. Я повинен вирішити питання минулого й у нас все буде добре, — крутилися в голові його слова.

Звісно, я вірила Джейку, але така ситуація насторожувала. Як такий чудовий день міг перетворитися в бозна-що? Я так боялася, що щось піде не так й він зникне з мого життя.

Він сказав про минуле... Тобто це стосується Джессіки? А якщо вони помиряться й тоді я втрачу партнера по танцям. Хоча, що партнера, я втрачу чоловіка до котрого зародилися теплі почуття. Здається, я закохалася.

— Вийди, будь ласка, — його голос відволік мене від роздумів. — Мені потрібно терміново їхати. Повернуся вже зовсім скоро. І пам’ятай, ніяких запитань. Я просто не зможу зараз на них відповісти, — промовив він, вибігши з машини та відкривши дверцята автомобіля з моєї сторони.

— Але… — намагалася заперечити я, вже стоячи біля машини.

Проте Джейк не дав мені завершити свого протесту й поцілував у щоку. Це неначе було прощання — ніжне й трепетне, сповнене незбагненних почуттів. Я не встигла навіть відреагувати, як він уже сів до свого автомобіля та помчав геть. Але чому він мене кинув на краю міста? Навіщо йому взагалі кудись їхати? І знову ж таки, що то було за повідомлення?

Я ще хвилин двадцять простояла на місці, дивлячись у ту сторону, де ще нещодавно стояла легка курява. Саме там зникла машина, яку вела дорога для мене людина.

— А що буде з конкурсом? — нарешті спромоглася озвучити одне з небагатьох запитань, але той, кому воно адресувалося, вже, мабуть, був дуже далеко, а може й навіть в іншому місті.

Я мимоволі затремтіла. Швидкість, на якій їхав Джейк, була критичною. А що, як він не впорається з керуванням? Ох, навіть припускати таку можливість було неймовірно лячно.

Намагаючись відігнати всі зловісні думки, попрямувала до студії, яка була зовсім поруч. Хотілося знову забутися в танці. Саме так змогла б хоч на секунду відволіктися від своїх гнітючих думок.

— Привіт, — кивнула Майклу, який якраз проводив урок для маленьких діточок.

Проте побачивши його здивований погляд, пояснила,— Джейк кудись поїхав, а я ще трішки потренуюся.

— Добре. Потрібна буде допомога або порада, кажи.

Я лише з вдячністю кивнула й подалася до дальнього залу. Саме в цьому місці ми тренувалися. В ньому було стільки спогадів. Ми пережили за останній місяць так багато всього. Кожна репетиція, кожен рух, зринали в пам’яті в такому світлі, наче я більше не побачу Джейка.

Стріпнула головою, натиснула на клавішу ввімкнення музики й моя улюблена  мелодія заполонила весь зал. Одразу на душі стало легше, а всі переживання вилилися в танці. Тепер я мало імпровізувала. Здавалося, що Джейк поруч і хоч це не так та наші рухи були немов запрограмовані. Я робила все чітко за схемою й здавалося, що він поруч.

Було таке відчуття, наче ось, обернуся, й побачу його міцну та пластичну постать, але знала, що це неможливо. Джейк зараз дуже далеко — мчить на своєму автомобілі до того, хто надіслав йому повідомлення.

Чи може тієї? Лихе передчуття закралося на душі. А що, як і справді, він поїхав до своєї коханої, а зі мною просто грав. Джейк же тоді, коли я запропонувала третій етап танців, так і сказав — давай зіграємо ці почуття.

Емоції виривалися на поверхню. Просто сухий танець нічого не давав. Мені потрібні були підтримки, якісь нечувані трюки, сальто…

Не витримавши, відійшла до краю кімнати й розбіглася. Отямилася вже біля самої стіни, але швидкість була надто великою. Був вибір: або не зупинятися й спробувати виконати один з найскладніших трюків у історії танцю, або травмуватися тоді, коли до змагань залишалося близько двох тижнів.

В цей момент хотілося чогось нечуваного й я навпаки лише пришвидшилася. За метр від стіни підстрибнула й побігла уже по дзеркалах. Це було на диво легко, але вже за секунду відчула, що ще трохи й я впаду. В останню мить відштовхнулася від дзеркала й зробила найкрутіше сальто в своєму житті.

— Вау, — лише й зміг сказати Майкл, що вирішив на секунду забігти, поглянути як я тут.

Я ж лише схилилася в три погибелі, намагаючись нарешті сфокусувати погляд та заспокоїти дихання.

— Вам обов’язково потрібно додати цей трюк до першого танцю, — нарешті зібрався зі словами Майкл.

— Я не впевнена, чи зможу взагалі коли-небудь повторити це.

— Не хвилюйся. Ще трішки потренуєшся й тобі все вдасться. А якщо зробиш цей трюк настільки класно, як сьогодні, то у вас будуть гарантовані додаткові двадцять балів.

— Містер вчитель, там Рон і Джеймс б’ються, а Кейт сміється з мене. Скажіть їм щось, — промовила насуплена дівчинка й закопилила губки, майже плачучи.

Майкл миттю схилився до дівчинки й за лічені секунди заспокоїв її. Кивнувши мені, він покинув залу й помчав заспокоювати дітей.