Глава 28

Джейк

Дивлячись на Алексу, котра розкрилася, перетворилася в метелика, зрозумів, що зробив правильний вибір стосовно напарниці. Ця дівчина була повна ентузіазму та ідей.

Коли я починав втрачати сили, то немов заряджався енергією від дівчини. Вона стала моєю батарейкою і ми могли годинами, без відпочинку, створювати наш шедевр.

Емоції вирували навколо нас створюючи нові рухи складені в повну картину. Спочатку я думав, що важко нам буде створити емоційний танець, адже концепцією його повинні слугувати наші емоції. Думав, що я зірвуся відтворюючи нищівну хвилю емоцій майбутнього. Та цього не сталося. Навпаки, мені стало так легко й спокійно на душі.

Я намагався забути минуле, втекти від нього, а коли підтримав ідею створити танець з болю та відчаю, то стало легше. У моменти коли хотілося вити й втекти якомога далі, знову дивився на Алексу і відновлювався. Нехай у цієї дівчини була інша історія, але не менш болючіша за мою.

Ми вміло створили власну історію з майбутніх турбот, переживань та болю. Подумки дякував Алексі за підтримку, можливість витримати все знову, але разом це так легко зробити.

Другий етап нашої підготовки орієнтувався на створенні спокійного танцю, з елементами сплесків емоцій. Легкий танець, але не менш чуттєвий. Танець нашої зустрічі. Трішки фантастичного характеру.

Ми не раз сміялися з Алексою з моменту її втеч. Дивно, що я тоді приїхав туди. В той день невидима сила вела мене.

“Може це доля?” — інколи приходило мені в голову, але я скептично відносився до таких забобонів й тільки усміхався.

Самим складним стало створення останнього етапу. Я не думав, що буде так важко. Гадав, що пристрасть показати  —  це раз плюнути. Чомусь в ті моменти щось завмирало в мені, не давало розкритися, а дівчина знову замикалася в собі й боялася ступити крок.

Мої роздуми підтвердили слова Майкла під час чергової репетиції в новій студії.

— Такі різні характери. Навряд чи в них вийде перемогти в конкурсі, — пробурмотів тренер.

— Що ти маєш на увазі? — мало не накинувся на нього.

— Хіба це не правда? Вам не вистачає пристрасті, почуттів.

Я й сам розумів, що треба з цим щось робити. Проте завжди думав, що головне — це перемога й не важливо те, що ми не знаходимо спільної мови, точніше, на останньому етапі не знайшли.

— Що ж робити з цим? — очікував поради від друга.

— Обрати новий танець. Розумієш, танго створений з пристрасті та шалених почуттів. Пробач, але ми з Ізі станцювали б краще.

— Чому?

— В нас є кохання.

— Ти хочеш сказати, що без кохання цього танцю не станцювати? — обурився у відповідь.

— Не в цьому річ. Якщо немає почуттів, то їх потрібно зіграти, а ви і цього не вмієте.

— Дурниці! — відверто злився я. — Чому це не можемо? Ми все можемо! Трішки часу й в нас все вийде.

— Проблема в тому, що часу то у вас не багато! — ледь не завив Майкл. — Два тижні.

— Знаю я. Ти за останні місяці немов зозуля постійно повторюєш, скільки залишилося часу до змагань.

— Хлопці, все добре? — вийшла з роздягальні Алекса.

— Так.

— Що ж, приступимо? — стала вона в позу, готова до репетиції.

— Сьогодні в нас інші плани, — підійшов до дівчини й взяв за руку та повів до виходу.

— Як так? — крикнув вслід тренер.

— Ми втомилися й нам потрібно відпочити. Нічого не трапиться, якщо ми пропустимо день занять.

Алекса викликала в мене захоплення своєю покорою та довірою до мене. Вона ніколи не сперечалася й завжди вірила мені.

— Я ж не перевдягнулася.

— Вдома все зробиш, — усміхнувся я.

За ці тижні я так звик до її присутності в моєму житті, що не хотів відпускати. Зрадів, коли сусідка повідомила, що поки квартиру здавати не буде та коли передумала, то хотів переконати Алексу залишитися. Тільки от слів не міг підібрати.

Неодноразово намагався почати розмову, але ком стояв у горлі. Що я мав сказати? Що вона потрібна мені? Що мені погано без неї? Тільки чи було б це правдою? Звісно, це так! От тільки я боявся зробити їй боляче. Я міг не стриматися й що тоді!?

Стільки “але” навколо нас, надто багато...

— Я чекаю на тебе. Вдягни зручний одяг, — зупинився біля нашого будинку, от тільки квартири тепер в різних місцях.

— Куди ми поїдемо? — поцікавилася вона.

— Треба трішки розвіятися.

Дівчина важко зітхнула, але не відмовила в моєму запрошені.

Алекса захоплено дивилася на краєвид з гори й раділа, мов дитина. Її безтурботність, щирість та невидиме сяйво навколо тендітного тіла, захоплювали погляд. Вона дуже красива, надто красива для... мене.

— Що ж, політаємо? — підморгнув їй.

— Ми полетимо на цій штуці? — перелякалася Алекса помітивши неподалік техніку.

— Ти думала я привіз тебе просто так. Ми полетимо на дельтаплані й гарно роздивимося навколишню красу.

— Я боюся.

— Я поруч, довірся мені, — обійняв за плечі дівчину.

Здається, вона змогла розслабитися й поглядом дала зрозуміти, що погодилася. Легенько взяв її долоню та повів у бік техніки.

— Ти вмієш ним керувати? — затремтів її голос, коли почав пристібати в крісло.

— Навмисне вирішив повбивати нас, — розсміявся я.

Жарт вийшов не вдалий, бо вона побіліла й вхопилася міцніше за сидіння.

— Все добре. Повір, тобі сподобається.

Поцілував її долоню й помітив в очах іскорки. Вона затремтіла, але вже не від страху. Мимовільне бажання з’явилося в мене, але відігнати його потрібно було задля її блага. Заморочити голову бідолашній не входило в мої плани.

— Готова? — коли я всівся й почав заводити двигуна

— В мене є вибір? — з ледь чутним оптимізмом відповіла вона.

І от ми летимо, підхоплені хвилею вітру й в кожного свої емоції. Я неодноразово літав на мотодельтаплані, але серце завмирало мов вперше. Почуття, котрі не опишеш словами, а емоції Алекси додавали ще більшого адреналіну.

Наші почуття змішалися, стали одними для двох. Інколи, мигцем, дивився на дівчину й зачаровувався нею. Волосся хаотично вибилося з-під зачіски й заважало дівчині. Моя воля і я тримав би їх, щоб моя дівчинка насолодилася краєвидом. Моя? А чи так це?