Глава 27

Алекса

Прокинулася я від того, що щось немов давило на мене, але водночас приємно зігрівало. Хотіла встати, але це щось, а точніше Джейкова рука, міцно прикувала мене до дивану, майже не даючи поворухнутися. Я вже почала дивуватися, як тут опинилася, коли почала пригадувати, що ж сталося.

Вчорашній день минув просто незабутньо. Я стільки всього запланувала, що навіть сама починала забувати певні деталі. Проте, все-таки, неймовірний танець для першого етапу вже склався у моїй голові. Звісно, я не професіонал й потрібно буде радитися з Джейком. Може щось і Майкл підкаже, але поки вирішили його не турбувати, щоб він звикав до нової студії.

Хоча ми вже їхали додому, але я не переставала ділитися своїми думками. Навіть накидала умовні «прикраси» танцю, які кожен учасник мав представити у вигляді невеличкої сценки. Звісно, можна було б й без них, але чверть усіх балів, як розповідав Джейк, давалася саме за них.

«У нас будуть сцена й публіка, у вигляді журі та глядачів. Їм потрібні будуть наші почуття. Просто сухий танець, без них — це ніщо. Якщо не покажемо те, що у нас на душі, то перемога нам не світитиме. Тому, якщо ти не готова, то не варто й починати», — згадалися слова Джейка.

І він говорив чистісіньку правду. Сценка повинна бути зіграна ідеально. Але, можливо, це все буде щиро?

Коли раптом Джейк поглянув мені в очі так ніжно й чуттєво, подумала, що передати наші справжні почуття буде не так вже й складно. Коли він був поруч, моє серце завжди радісно тремтіло, а на губах проскакувала усмішка. Я нарешті починала розуміти людей, які не могли жити одне без одного, бо коли Джейк йшов, не могла думати ні про кого іншого.

Наша машина стояла посеред лісової стежки, а ми не могли відвести погляду одне від одного. Це було щось просто неймовірне. Він дивився на мене так, наче я була єдиним, що мало значення в його житті й від цього з’явилося якесь дивне й приємне тепло, що укутало все тіло.

Джейк наближався до мене, не відриваючи свого погляду та зазираючи в саму душу. Здавалося, що його п’янкий аромат заполонив увесь салон автомобіля, як і гучний стукіт мого серця, яке немов виривало з грудей від почуттів.

Нас вже розділяло не більше сантиметра й я неначе застигла та сиділа непорушно, чекаючи на солодкий поцілунок. Раптом сигнал машини перевернув всі карти. Теплий подих Джейка миттю віддалився й ми на величезній швидкості рушили вперед.

— І треба ж було машині з’явитися саме в цю мить, — буркнула я, але Джейк, занурившись у свої думки, не почув мене.

Все ще розгублено, час від часу зиркала на нього, але чоловік втупився прямо перед собою й ні на секунду не повертав голову у мій бік. Хотіла було щось сказати, але також не змогла й просто мовчки дивилася у вікно.

З того моменту все й було неначе в темряві. Раптом почали проскакувати певні моменти, які складалися у повноцінну картинку. Фред… Точно. За все моє життя він майже завжди був виною всього, що ставалося.

Та мить, коли він вхопив за зап’ястя й не дав піти... Його холодні руки, неначе лещата, впивалися в мою шкіру. Я думала, що все вже втрачено, але Джейк не розгубився. Інакше все могло б скластися інакше.

Тоді я б не хвилювалася, що Джейк повернувся до старого та водночас раділа тому, що він прийшов на допомогу. В разі іншого результату, мабуть, була б уже у якомусь салоні, приміряючи весільну сукню. Якщо, звісно, Фред не привіз би їх всі до свого будинку. Чесно кажучи, сумніваюся, що він дозволив би мені самій поїхати до іншого міста.

Я ще раз поглянула на сплячого Джейка й усміхнулася, дякуючи долі, що вона подарувала мені цього чоловіка. Хоча й він був просто другом й танцювальним партнером, але за такий короткий час зміг додати в моє сіре та буденне життя фарб. З його появою, все частіше ловила себе на тому, що стрибаючи йшла по вулиці, час від часу пританцьовуючи. Так пересувалася і в будинку. Мене все менше лякали люди, адже тепер було все одно, чи побачить хтось мій невеличкий танок.

Джейк тихенько засопів й перевернувся на іншу сторону, звільняючи мене від його цупких обіймів. Я скористалася цим моментом й підхопилася, щоб приготувати нам сніданок. Чесно кажучи, такий початок сусідського життя мені подобався: не було шуму, коли Ізі збиралася на роботу й приміряла вже десяту сукню та небажаних гостей, у вигляді Фреда.

Відкривши холодильник, під звуки нещадного бурчання в животі, пригадала, чому ми не повечеряли вчора. І я не про ту «пожежу», завдяки якій змогла добряче нареготатися, а про абсолютно порожній холодильник.

Хотіла було сходити до магазину, але помітила, що мій верхній одяг мокрий. Треба ж було залишити його на кухні. Тепер з нього тече так, немов виходила під проливний дощ на вулицю.

Мусила йти на пошуки сушарки, якої ніде не було. Зате можна було трішки дослідити Джейкову квартиру та дивуватися, як він все встиг прибрати за той період, що був поруч. Я ж бо нічого не помітила, а речі, які були розкидані повсюди, дружно лежали на своїх місцях.

Надягаючи на себе кофту, почула якийсь шум. Хтось бігав по квартирі, відкриваючи двері. Я миттю пішла до епіцентру звуку, хвилюючись за Джейка, адже ніхто інший не міг би пробратися до квартири.

— Агов. Що сталося? — промовила все ще сонним голосом, потираючи руку, якою встигла вдаритися об одвірок.

— Ти тут, — одразу ж розслабився він та плюхнувся на диван.

— А чому я повинна бути деінде?

— Не зважай, — відмахнувся Джейк. — Поснідати не хочеш?

— Якраз збиралася піти до магазину, щоб щось купити, але пальто мокре.

— Не потрібно. Ми заїдемо до кав’ярні, потім до супермаркету, а тоді одразу на озеро. Я ж обіцяв, — підхопився він, миттю складаючи план.

Минуло дві години й ми вже під’їжджали до озера. На диво розмова знову не клеїлася, тому обоє мовчали. При цьому, вийшовши з автомобіля та розкладаючи речі, кожен з нас немов знав, чим йому зайнятися.

Я швидко схопила покривало й почала розстеляти його на землі, а Джейк, у свою чергу, ставив намет. Він був схожим на лісову хатинку, яка мені дуже подобалася. Чесно кажучи, коли Джейк прихопив його з квартири, думала, що це зайве, але намет прекрасно пасував до дикої природи.