Глава 26

Джейк

Мій сюрприз вразив Алексу, що дуже порадувало мене. Звісно, в мене були передчуття, що вона не залишиться байдужою, але настільки щирих почуттів не очікував побачити.

Дівчина сяяла, мов та небесна зоря. Її почуття передавалися мені. Ці пухкі вії, мов крила метеликів, завойовували погляд. Я боявся дихати, щоб не зіпсувати цієї митті. В чомусь її дитяча щирість заворожувала. Яка ж ця дівчина чиста й відкрита.

Я ледь не зіпсував цього моменту, коли пригадав Джессіку. Дивно, як назва збіглася з ім’ям відомої танцівниці. Я не зміг розповісти Алексі справжнє її походження, а тільки на деякий час зупинив свій супровід, щоб не накоїти дурниць. Не знаю, що б міг наговорити, якби Алекса продовжила цю тему.

Для мене цей день став визначним. Цей янгол, настільки чистий, що поділилася своїм захопленням зі мною. Вона принесла мені щастя новиною про нашу співпрацю, а її ідея, стосовно етапів конкурсу, взагалі осяяла мій сірий будень.

От тільки мені не давав спокою останній етап. Як мені зіграти почуття кохання до Алекси, якщо я кохаю іншу?! Не чесно буде уявляти Джессіку на місці напарниці.

“Що ж ти за людина така! — сварив себе подумки. — Все тобі не так, все тобі не вгодиш! Станцюєш, обов’язково станцюєш.”

Захоплені ідеєю ми не помітили, як почало вечоріти.

— Давай я відвезу тебе додому, — запропонував дівчині. — Тобі треба добре відпочити.

— А завтра ми поїдемо на озеро, як ти обіцяв, — веселилася вона. — Там можна й прорепетирувати.

Мовчання, знак згоди. В мене не було іншого виходу, як виконати обіцянку. Мені ця ідея не подобалася, але нічого вже не вдієш.

Всю дорогу до будинку Ізабелли Алекса щебетала, аж надто захопилася танцями. Було відчуття, що це їй потрібно відновити своє ім’я, а не мені. Вона планувала кожен рух, кожний випад і це не могло не тішити.

— Чого ти смієшся? — зупинила дівчина потік слів.

— Нічого, — звів плечима, продовжуючи усміхатися.

— Якщо насміхаєшся з мене, то даремно, — надула свої губки.

— Як я можу.

— Ну правда, чому?

— Не помічав, що ти така балакуча. Дуже мила.

Алекса зашарілася й опустила повіки. Її нижня губа затремтіла.

Я різко дав по гальмам й доторкнувся підборіддя дівчини:

— Ти що? Невже тебе засмутили мої слова?

— Я не хотіла...

— Алексо! — перебив її, здогадуючись, що вона відповість. — Годі себе недооцінювати. Немає нічого поганого в твоїх емоціях. Повір, багато хто б хотів бути схожим на тебе. Мало хто може показувати свої почуття.

— Правда?

— Дівчинко, повір, зараз рідкість, коли люди можуть відверто про щось говорити й не приховувати цього.

Мої слова її заспокоїли. Блиск в очах манив до себе, я тонув в них й був зачарований ними. Невидима сила підштовхувала до неї все ближче та ближче. Вже відчував її подих, кров пульсувала у венах.

Очі Алекси заплющилися, а уста ледь розкрилися, запрошуючи до поцілунку. Я не міг опиратися цьому позову. Тіло стало важким й непорушним, лише піддавалося вперед — до неї. Жодного відступу назад!

Тепло стало єдиним для обох. Її легкий подих проникав в мій рот й ледь відчутний смак вишні змішався з моїми смаковими рецепторами. Трішки піддатися вперед і я відчую її. Отримаю бажану насолоду.

Бі бі б... Роздалося по заду. Підстрибнув так, що достав маківкою до даху авто. Тільки зараз зрозумів, що ледь не накоїв лиха. Якби поцілував її, то вже не зміг би зупинитися.

Швидко натиснув на педаль газу й попрямував далі. Не хотів дивитися на Алексу. Тіло тремтіло, а голова почала боліти. Ніколи не почувався таким жалюгідним в присутності дівчини. Чув її зітхання, вона явно не очікувала такої реакції від мене.

А що я міг зробити? Звук сигналу не дав мені наробити дурниць, які б завдали дівчині болю.

Решту шляху ми проїхали в гнітючій тиші. Не вистачало її красномовства.

— Заїду за тобою о десятій, — зупинився поруч з будинком Майкла.

Алекса хотіла було вийти, але її рука завмерла. Прослідкував за поглядом дівчини, котрий застиг на позашляховику неподалік. На її обличчі застиг вираз жаху, руки дівчини затремтіли, а очі забігали.

— Щось не так? — хотів було доторкнутися до неї, але зупинився на пів шляху.

— Все добре, — глибоко вдихнула вона й вийшла з машини.

Почав від’їжджати, але побачивши, як невідомий чоловік хапає за руки Алексу, зупинився. Він щось говорив, а вона намагалося вирватися з чіпких обіймів. Коли він почав тягти дівчину в бік свого авто, я вискочив та побіг в їхній бік. Декілька метрових кроків і я вже поруч. Мов щит, собою загороджую дівчину від чоловіка.

— Хто ти такий? — вириваю її з обіймів.

— Взагалі-то наречений Алекси, — зухвало вишкіряється він. — Люба, годі ображатися й поїхали додому.

Запитально дивлюся на дівчину. Її заперечливий кивок дає мені всі карти в руки.

— Забирайся звідси й залиш дівчину в спокої, вона не хоче їхати з тобою.

— А хто ти такий взагалі? Якщо вона розставила перед тобою ноги, то це не значить, що ти маєш право лізти в наші стосунки! — зареготав він. — Люба, я розумію, що ти зробила мені це на зло й пробачаю тобі.

Я закипів від злості й єдине, що міг зробити в той момент — вдарити цього негідника. Кров закапала на його сорочку, а обличчя набрало багряного відтінку. Якби не Алекса, яка встала між нами, я б не зупинився.

— Фред, будь ласка, йди! — заплакала вона.

— Ти думаєш, що тільки кулаками можна владнати всі проблеми? — пінився він.

— Тобі не дійшло з першого разу? — міцніше стиснув я кулаки.

— Твоя радість, що між нами дівчина, бо я б тобі врізав, — викрикнув чоловік, відходячи до машини. — А ти ще прибіжиш до мене, коли цей красень вдосталь награється з тобою.

Якби не плач Алекси, наздогнав би його й вибив з голови дурні думки. В дівчини була істерика, вона ледь трималася на ногах.

— Що зі мною не так? — голосила вона. — Чому мене переслідують самі лише неприємності?

— Припини, дівчинко. Все добре, я не дам тебе образити.