Глава 21

Глава 21

Алекса

Я пролежала на ще зеленій траві не більше двадцяти хвилин, як він мене знайшов. Не хотіла говорити йому ані слова та й не змогла б примусити себе зробити це. Лише кинула на нього погляд, сповнений болю, люті та розчарування.

Він напевне розумів, що розмова йому не світить, тому навіть не намагався її розпочати. А мені хотілося почути звичайне «пробач». Здавалося б, банальне слово, але від нього значно полегшало б.

Раптом він почав наближатися. Я вже хотіла було тікати, але вчасно помітила ковдру. Войовничість минула й мене миттю охопив дикий холод. Було вже дуже пізно і вночі температура опускалася до дванадцяти градусів, а моя сукня була настільки понівечена, що не могла дати ні краплі тепла. Тому хутко загорнулася в теплу ковдру й продовжувала спостерігати за Джейком.

Він не змушував довго чекати, а його поведінка здивувала. Навколо майже стемніло, а він чомусь вирішив станцювати для мене. Хотіла було сказати, що це жахлива ідея, проте зрозуміла, що він хотів показати. В його танці було стільки емоцій, що ледве стримувала сльози.

Я спостерігала за ним і з кожним рухом розуміла все більше. Тепер я знала, що його життя було набагато тяжчим за моє і йому було дуже важко тримати все в собі. Саме тому він і зірвався. Я думала, що історія десятирічної давнини і є цьому причиною, але виявляється, що є ще щось і дуже кортить з’ясувати, яку страшну таємницю він приховує.

Проте Джейк не дав мені подумати й запросив на танок. У цей момент я забула про біль в розсіченому гілками тілі, про втому й підійнялася та випустила всі емоції. Ні на мить не могла зупинитися й давала волю всьому, що накопичилося за стільки років.

Згадався біль, коли я дізналася про страшну хворобу Еліс, про втрату найріднішої для мене людини, знову проблеми сестрички, Фред. Потім одразу ж відчула гнів до «нареченого» та Джейка й намагалася виплеснути все це у нестримних рухах, які вже майже ніхто не бачив, окрім місяця та таємничого чоловіка, до якого мене так і тягнуло. Що б він не зробив, а я не могла так просто відмовитися від нього. Розуміла, що це неправильно, але нічого не могла вдіяти.

Танець завершився й ми мовчки присіли. Було чути лише шелест листочків, які здригалися від кожного подиху вітерцю та наше пришвидшене дихання. Я знову загорнулася в ковдру, а Джейк сів навпроти й не відводив від мене очей. Його засмучений та сповнений відчаю погляд, був єдиним, що взагалі могла побачити.

Я запитала, він відповів. Думала, розповість, що в нього на душі, але навіть ту саму Джессіку лише випадково згадав. Я розуміла, що не зможу з ним залишитися, якщо він не розкриє своєї таємниці та дала йому умовний місяць часу. Якщо він, без зайвих моїх натяків, не розкриє всієї правди, піду й одружуся з Фредом. Хоча б тому, що «нареченого» можу бачити, як на долоні, він не приховує абсолютно нічого та завжди немов розкрита книга.

Джейк попросив зостатися в його будинку на ніч і я погодилася. Хотіла його ще трішки помучити, щоб знав, як це — не вміти контролювати себе. Ні, звісно я йому не пробачила, його злостиві слова досі не давали мені спокою. Проте….все-таки не уявляла свого життя без нього й танців. Здавалося наче це моє покликання і я не могла проігнорувати такий великий шанс.

Поверталися ми до будинку дуже повільно. Я ледве переставляла ноги. Здавалося, як тільки танець завершився, вся втома збільшилася у кілька разів.

Землі під ногами не було видно, а ліхтарик, який прихопив Джейк, згас. Лише самотній місяць та крихітні зірочки освітлювали нам цей нелегкий шлях, а вітер створював за допомогою дерев чарівну й бадьору мелодію.

Раптом я зашпорталася об гілляку й мало не впала з невеликого пагорба. Джейк вчасно підтримав мене. Ми обоє зрозуміли, що більше вже не зможу йти, тому він підхопив мене, як пір’їнку та пішов далі. Я й не збиралася пручатися, а лише міцніше пригорнулася до Джейка, щоб його зігріти. Лише тоді, коли він поніс мене, помітила, що він вийшов до лісу в тоненькій футболці й мабуть, дуже змерз.

Дорога зайняла значно менше часу, коли я не тяглася позаду й не гальмувала нашу процесію. Джейк поволі зайшов до будинку та поставив мене на підлогу, так і не промовивши ні слова. Я також не збиралася нічого говорити й пішла до своєї кімнати, щоб прийняти теплий душ та трішки зігрітися.

Напевно, я простояла під теплими струменями води доволі довго, бо вже двічі лунав гучний скрип, який у своїй кімнаті раніше не помічала. Якось не хотілося виходити й зустрічати Джейка, тому повільно порахувала до ста.

Шуму більше не було, тому загорнулася у свіженький білий махровий халат й вийшла з ванної. На невеличкому столику біля ліжка стояла таця з досі паруючою вечерею, а поруч — моє улюблене вино. Мимоволі промайнула думка, який же Джейк турботливий, але я миттю притупила її, пригадавши, що саме через нього сталося все це. Хоча, може, в даному випадку винна насправді я? Про таке раніше й не задумувалася, але з кожною секундою починала все більше вірити у такий розвиток подій.

За цими думками я й не помітила, як заснула. Мені наснився цей будинок, як я йду по довжелезному коридору, а він все не закінчується, починає звужуватися, а потім стрибати перед очима. Тоді мене хтось збиває з ніг й тягне додолу — це Джейк. Він щось кричить, а його очі просто палають. Я чую імена сестрички, мами, колишнього нареченого і перед моїми очима з’являються всі вони у жахливому, змученому вигляді. Дивлюся на Джейка й не впізнаю його, він перетворюється на якогось демона й щосекунди наближається до мене. Знову відкривається його величезна паща й між нами залишається лише невеличка відстань.

— Джейк, Джейк, не треба!!! Вбий мене, але відпусти їх! Сестричка ні в чому не винна! — кричу я, відчуваючи, що мене щось тягне за плечі подалі від чудовиська й просинаюся.

— Все минулося. Вже все добре. Я поруч, — промовив він, обійнявши й заспокійливо погладжуючи по спині.

— Не підходь, — миттю відскочила від нього та схопила табурет, наставивши ніжки в його сторону. — Не наближайся до мене ні на крок.