Глава 20

Джейк

Нарешті зміг втекти від Алекси. Навмисне пішов в інше крило будинку, щоб бути подалі. Мені потрібно витримати її присутність, щоб не зірватися й не перегнути палицю. Вкотре, в моїй голові виникли небажані картинки. Я ледь стримував бажання до красуні. Знав, що це не доречно, що партнери по танцях не можуть мати стосунки.

Ніяк сон не йшов до голови. Дівчина не виходила з неї. Мої думки поринули в спогади, котрі завжди відволікали від сьогодення.

Пам’ятаю, як років десять тому, привіз в цей будинок Джессіку. Вона тоді так раділа, що нарешті в нас з’явився свій власний куточок. Тоді ми мріяли про спільне майбутнє в цьому будинку. Ця дитяча наївність вирувала в наших серцях. Ми так вірили в кохання на все життя.

Скрип дверей відволік від сумних думок, від неочікуваності я впав з ліжка. Не очікував, що серед ночі хтось зайде. Почув пронизливий, заливчастий сміх. Спочатку здалося, що переді мною постала Джессіка. Немов скажений примружив очі та потряс головою. Марення розвіялося й я побачив Алексу. Отже, я не збожеволів — це не моя уява жартує!

Дівчина сиділа в дверях й трималася за живіт. Її позитивний настрій передався мені. Щиро став сміятися. Давно не почувався таким щасливим.

Від сміху сльози котилися з очей. Здавалося, будинок ожив, він радів, що нарешті в його стінах з’явилася господиня. Не знаю чи варто про таке думати, але в той момент всі сумніви розвіялися. Я щиро хотів, щоб ця дівчина ввійшла в цей будинок й відігнала від нього темряву. Завдяки їй він знову почав би сяяти в рожевому тумані щастя. Хотілося б, щоб сміх лунав звідусіль.

Коли ми заспокоїлися, моя серйозність повернулася знову й ледь не образила цього янгола. Я знову почав грубіянити, але вчасно виправив ситуацію.

“Що ж я за сухар такий? — подумки вичитував себе. — Чому не можу бути нормальним, як всі чоловіки? От потрібно ж зіпсувати налагоджений контакт й не стримати свій скептичний настрій!”

Показав Алексі ванну кімнату й повернувся на своє ліжко. Двері залишив відчиненими, щоб їхній скрип знову не порушив нічного спокою.

Вертівся на ліжку, мов вуж на сковорідці, до світанку. Мозок скоро лусне від думок, тож потрібно було відволікти себе домашніми справами.

Тихенько підвівся й пішов до гаражу. Потрібно було ввімкнути генератор, адже іншого джерела електроенергії тут не має. Не можемо ж ми жити, мов печерні люди! Потім поїхав за покупками до магазину. Вирішив приготувати свій фірмовий омлет з морепродуктами.

Дуже любив готувати й поки був відсторонений від танців, ходив на майстер класи відомого шеф-кухаря. Зараз не пригадаю його ім’я, але я навчився вражати знайомих своїми кулінарними можливостями.

Не багато хто куштував мої шедеври, але ці одиниці були в захваті. Тож, я був впевнений, що Алекса не залишиться байдужою.

Дівчина й дійсно залишилася в захваті, от тільки розмова про конкурс засмутила її і мені здалося, що вона знову занепала духом та забула про свої маленькі досягнення.

В цей момент я вкотре помітив нашу схожість. Ми легко перемикаємося з одного стану в інший. От тільки в Алекси це впевненість та розгубленість, а в мені лють та позитив. Не знаю, що з цього краще, але мені обидва варіанти не підходять. Шкода, що з усіх цих якостей не можна зліпити щось одне, знайти в цьому золоту середину.

Я б залюбки поділився деякими негативними якостями з Алексою, адже постійно всього боятися та бути в собі невпевненою, теж погано. Дівчині потрібно навчитися говорити “ні” й висловлювати своє незадоволення. Я б радо в неї  навчився стримувати бурхливі емоції та змовчувати хоч інколи.

Все йшло чудово. Репетиція пройшла на ура. Нарешті Алекса почала звикати до натовпу й віддаватися відчуттям ритму. Вкотре, захоплювався її вмінням відчувати партнера й рухатися в унісон. Вона немов розчинялася в мені й водночас могла вигадати щось своє та підштовхнути мене до нових, невипробуваних рухів.

Зараз чітко знав, яким буде танець на першому етапі конкурсу. Він повинен передати весь смуток та біль, котрий поселився в нас за довгі роки життя. Ми повинні виплеснути його та позбутися назавжди. От тільки треба буде порадитися з Алексою.

Додому ми приїхали о шостій вечора. Репетиція, похід магазином та дорога, виснажили нас обох. Безсонна ніч давалася взнаки і я просто падав з ніг. Дивувався, як витримав такий напружений графік. Поруч з Алексою ладен був бігати, мов білка в колесі. Вона заряджала мене своєю енергетикою.

Вирішив здивувати її та приготувати позолє на перше, підсмажити стейк на друге та на десерт купив наш улюблений кокосовий торт. Вино дозволить обом розслабитись та спокійно спати усю ніч.

Чаклував над стравами. Навіть не помітив, як дівчина вимастилася в соус до м’яса та побігла перевдягатися.

Страви доходили до готовності, я збирався накривати на стіл, коли вечір був зіпсований.

Я не чув повернення дівчини, але коли повернувся до столу, то так і завмер з жахом на обличчі. Не знав, як реагувати на таку її витівку. Начебто нічого поганого не трапилося, але той факт, що Алекса стоїть в сукні Джессіки, лютив мене.

Я кричав на бідолашну. Бачив, як їй болить від моїх слів, як я влучив в самісіньке серце. От тільки не міг зупинитися. Мої слова, мов отрута, заразили мене, керували мною та не давали розуму втрутитися.

Алекси вже не було поруч, вона вибігла на подвір’я, а я продовжував горлати на весь дім. Стіни тремтіли від мого крику. Мені б в оперному співати, а не лякати бідолашну дівчину.

Оговтався через певний час й одразу не зрозумів, що накоїв.

— Ну й нехай котиться під три чорти! — злість продовжувала керувати мною. — Біс з тим конкурсом. Я не можу перед нею кланятися. Ти ба! Втекла вона.

Відкоркував пляшку й почав пити терпку рідину з горла.

— Куди вона піде серед ночі! Провітрить голову, зрозуміє, що не можна брати чужих речей й повернеться, — почав потроху заспокоюватися.