Глава 17

Алекса

Настирливе дзеленчання телефону заполонило весь будинок. Він був настільки порожнім без Ізабелли й Майка, що не тільки змушував почуватися ще більш одинокою, а й давав змогу почути найменший шерех.

Через жахливе відчуття втоми, здавалося, наче зараз приблизно третя ранку. Так не хотілося прокидатися, але дзвінок повторився(!), тому змусила себе підхопитися з ліжка та вирушити на пошуки сумки з телефоном, яку кудись закинула ще вночі, у новому пориві гніву.

— Привіт, — пробубоніла в телефон, побачивши на заставці фото Джейка. І коли він його встиг поставити?

— Вдягайся, я чекаю, — здається, він не почув мого незадоволення в привітанні.

— Взагалі-то, ти мене розбудив! — не витримала й крикнула в телефон. Потім підірвалася мов скажена, бо побачила котра зараз година. Якби не дзвінок Джейка, я б спізнилася на тренування на невизначений час.

Не хотілося затримуватися на друге тренування у своєму житті, тому поставила телефон на гучний зв’язок й кинулася до шафи в пошуках одягу для сьогоднішнього дня.

Коли він повідомив про сюрприз та миттю відключився і я не встигла нічого заперечити. Мені не хотілося, щоб Джейк робив подачки, подарунки, або щось подібне. Моя скромна персона бажала лише одного — щоб поруч був хтось, кому я й справді потрібна, хто не проміняє мене на гроші чи інші коштовності.

Роздуми про це мимоволі нагадали про події сьогоднішньої ночі.

11 годин 40 хвилин тому

Я нарешті опанувала себе й піднялася з підлоги.

Джейк вже давно поїхав, хоча до від’їзду ще довго стояв під будинком. Я чула, як він неодноразово плескав дверцятами автомобіля, тупцяв біля порогу, але не насмілювався зайти. Мабуть, просто не хотів набридати своїми допитами стосовно мого стану.

Дивно, але на відміну від інших, Джейк відчував, коли щось ставалося у моєму житті. Цей чоловік міг показати моє справжнє “Я” всьому світу. Новий знайомий вмів побачити те, що ховалося від інших людей за маскою байдужості. З ним я відчула себе захищеною, впевненою, а головне — не байдужою для когось.

Мама вже доволі давно почала віддалятися від мене. Ще з шістнадцяти, коли сталася жахлива трагедія для нашої сім’ї, вона замкнулася в собі, майже не  спілкувалася зі мною та Еліс. Мені довелося взяти на себе обов’язки дорослої та наглядати за сестрою.

Коли з’явився Фред й мова зайшла про одруження, наші стосунки налагодились, мама почала зі мною спілкуватися. Коли ж він покинув мене, вона знову почала рідко проводити з нами час.

“Можливо, тому вона й хоче, щоб ми були разом? Тоді вся наша родина була більш-менш щасливою, тож це може бути поясненням маминої позиції стосовно мого одруження.” — продовжувала картати себе подумки.

— Зараз же поговорю з нею, — нарешті прийняла рішення. —  Все налагодиться,— шепотіла я сама до себе, в темряві крокуючи до свого будинку.

Я була не з лякливих, але тиша та темрява лоскотали нерви. Ніколи так пізно не ходила вулицями сама. Зараз же всі страхи відкинула якнайдалі, адже мною керувала головна мета — примирення з найріднішою.

Не знаю чому, але по квартирі пробиралася навшпиньки. Хотіла зробити мамі приємний сюрприз, а сама стала свідком цікавої розмови, котра потім зіпсувала мій сон.

— Ви впевнені в цьому? — почувся незадоволений голос Фреда.

— Цілком. За два місяці я точно зможу переконати її одружитися з тобою. Одразу ж все сплануєте та зіграєте весілля. Якраз в останній день літа одружитеся, — пролунав бадьорий голос мами.

— Сподіваюся на ваші лідерські якості в стосунках з донькою, — заіржав хлопець. —  Інакше мені доведеться докласти власні зусилля й боюся, вони ні їй, ні тому волоцюзі, не сподобаються, — голос Фреда був просякнутий байдужістю, злістю та жорстокістю. Від такого тону мурахи пробіглися шкірою.

Мимоволі почала тремтіти від страху й ледь знайшла в собі сили, щоб тихенько вийти з квартири.

“Що він задумав?” — крутилася думка в голові.

Продовжувала йти тихо, мов крадій, по вулиці. Добре, що на автоматі забрала свою сумку, котру зранку викинула у вікно. Хоча тепер не так страшно залишитися голою, в порівнянні з постійним страхом перед Фредом.

Нарешті дійшла до будинку Ізабелли й Майкла. Одночасно зі страхом в мені зародився гнів. Ніяк не могла зрозуміти, як люди, які настільки багато значать чи значили колись для мене, можуть так поводитися. І взагалі, що це за натяки з боку Фреда?

Ранок

Думки не давали спати всю ніч, тому змогла заплющити очі лише години на дві й моє обличчя було схожим на…. Чесно кажучи, навіть не знаю, як це описати.

Довелося нанести декілька шарів косметики й одягнути сонячні окуляри, сподіваючись на те, що сліди втоми зникнуть через кілька хвилин й я зможу спокійно тренуватися.

Щоб окуляри були доречними до одягу, вдягнула джинси та улюблену вільну блузку, яку носила, коли вибиралася на невеличкий відпочинок до озера в сусідньому місті.

Почала було вже заплітати волосся, але пригадавши, що Джейк чекає на вулиці, вирішила швидко зібрати локони спереду шпилькою та залишити решту вільно спадати на плечі.

Ми приїхали до кав’ярні. Джейк неначе прочитав мої думки й замовив, як виявляється, наші улюблені напої й десерти. Навіть не уявляла, що він також обожнює кокосовий торт з нотками карамелі та білого шоколаду.

— Значить, ти — однолюб? — раптом запитав Джейк.

— Виходить, що так. Коли прикипаю всім серцем до чогось або когось, то вже не можу забути, — відповіла я й зрозумівши, що розмова зайшла не в те русло, запанікувала й одразу перевела тему.

Ми продовжували розмовляти. Нам обом хотілося більше дізнатися одне про одного, але потрібно було поспішати туди, куди хотів поїхати Джейк, тож довелося піти до машини. До речі, це місце для мене залишилось в таємниці. Такий сюрприз вирішив влаштувати цей непередбачуваний чоловік.

Щойно сіла в авто, у мене задзвонив телефон.