Глава 15

Алекса

Коли повернулася додому, то вже було дуже пізно. Намагаючись не потурбувати маму, тихесенько пройшла до своєї кімнати. Там на мене чекав невеличкий сюрприз.

На ліжку лежав величезний букет троянд, пахощі якого заполонили всю кімнату.  Поруч лежала неймовірна сукня фіолетового кольору, з глибоким декольте. Я ненавиділа цей відтінок, але думка про те, що Джейк зробив мені приємний сюрприз, гріла серце.

Я швиденько поставила квіти до вази й так і заснула в обіймах з сукнею. Вперше спала так солодко та безтурботно.

Прокинувшись, швиденько зібралася та вибігла до кімнати. Сьогодні мало бути перше тренування й ніщо не могло затьмарити цієї радості. Проте, як тільки вийшла в коридор, неначе спіткнулася об невидиму перепону. Переді мною стояв ніхто інший, як Фред.

Перше, про що змогла подумати — це те, як він схуд. Замість рожевощокого колобка тепер я бачила майже такого Фреда, як п’ять років тому. Здивувалася, коли припустила, скільки ж він приклав зусиль для цього. Хоча… пластична хірургія робить дива. Мабуть, хотів вразити мене, але ж, якби він повернувся до мене хоча б чотири роки тому… Тепер вже нізащо не зможу пробачити та й почуття до нього згасли.

— Привіт, — промовив Фред, побачивши мене. — Сподобався подарунок?

— Який подарунок? — пролепетала, потроху розуміючи, яка ж я дурепа. Як можна було подумати, що подарунок від Джейка? Він же весь цей час був разом зі мною.

— Сукня, — промовив він, подивившись на маму. Мабуть, саме вона занесла речі до моєї кімнати. — Як тільки побачив її на вітрині, не зміг пройти повз, миттю згадав тебе.

— Вона чудова. Дякую, — ледве видавила з себе ці слова, а з обличчя все не сповзала дурнувата усмішка від передчуття першого тренування.

— Радий це чути, — щиро усміхнувся він.

Колись я була готова віддати все, заради того, щоб його обличчя світилося від щастя, а тепер….

— Мені потрібно йти, але вже зовсім скоро знову завітаю до вас. Я не такий вже й терплячий, вирішуй якомога швидше, — звернувся чоловік до мене з натяком на весілля та пішов геть.

Щойно двері за нареченим зачинилися, мама почала насідати на мене з допитами:

— То, коли ти вже нарешті відповіси «так»? Він же, сердешний, чекає. Дивися, як змарнів від хвилювань.

— Мамо, я знайшла інший вихід. Ми з Джейком візьмемо участь у танцювальному конкурсі й виграємо його. А головний приз – це якраз ті сто тисяч доларів, які нам потрібні, — поділилася я радісною новиною, думаючи, що вона цьому тільки зрадіє.

— Який ще конкурс? Ти ж танцювати не вмієш, — сказала мама зовсім не те, що я сподівалася почути. В її словах не було ані краплі підтримки. — І хто такий цей Джейк взагалі? Як ти можеш довіряти абсолютно незнайомій людині? Краще сиди вдома й нікуди не потикайся, крім роботи. Завтра ж скажу Фреду, що ти згодна, а то ще через такі дурниці відмовиш гарному чоловіку. Він же заради тебе готовий на все.

Я була просто шокована. Не очікувала, що найрідніша людина, єдина опора в цьому жорстокому світі, так відреагує на мої слова. Швидко розвернулася та побігла до кімнати. Знала, що тепер мамі буде абсолютно все одно на мою думку про шлюб та й Фреду також. Ніхто з них навіть слухати мене не захоче. Йому ж не важко буде забрати мене у свій будинок та не випускати звідти доти, поки не змирюся зі своїм становищем.

А хто мене в такому разі буде шукати? Ізабелла й Джейк? У другому я абсолютно не впевнена, а найкраща подруга має достатньо й своїх клопотів, а ще народження дитини… Ні, їй точно буде не до мене.

Не довго думаючи, схопила валізки та почала запихати туди все необхідне. Речі поступово заберу всі, от тільки треба визначитися куди піти, бо вдома вже залишатися не можна. Всі мої побоювання найімовірніше виправдаються, тож зволікати не можна.

Раптом задзеленчав телефон, а на екрані висвітилася фотографія найкращої подруги. І як вона завжди вгадує, коли потрібна мені найбільше?

— Ізі, привіт. Як відпочинок? — почала я розмову здалеку, не бажаючи хвилювати подругу.

Незабаром вона таки випитала мене про все та запросила жити до себе. Я змогла якомога більше пом’якшити ситуацію, посилаючись на те, що просто вирішила з’їхати від мами. Ізі, звісно, розуміла, що не все так просто, але не стала далі розпитувати.

Події складалися просто ідеально. Вони якраз поїхали на морське узбережжя, де жили дідусь з бабусею Майкла, тож я зможу їм не заважати своєю присутністю, а коли подружжя повернеться, знайду собі інше житло.

— Кохана, йди сюди. В нас є невеличкий сюрприз, — пролунав з телефону голос Майкла, а за секунду знову Ізабелли. — Ну все, мені потрібно йти. Ключ від нашого дому в тебе є. Сподіваюся, скоро в твоєму житті все налагодиться.

— Я також, — промовила до телефону, на якому вже висвітився напис про те, що розмову завершено.

Я зітхнула, викинула сумки через вікно в кущі, як це робила, коли була маленькою й мама забороняла мені кудись йти. Побачивши машину Джейка, швиденько вибігла з будинку та сіла в неї. На щастя, мене ніхто не зупиняв й він не знає, що у моїй сім’ї є якісь проблеми. Намагалася не видавати своєї стурбованості та  натягнула усмішку.

В принципі, не складно було прикидатися, що я справді щаслива, бо це реально було так. Мені не доведеться одружуватися з Фредом, гроші на операцію Еліс будуть вже зовсім скоро, а я прямо зараз їду в машині з хлопцем, який за останні дні, зайняв особливе місце у моєму серці.

Дивно, але тільки зараз я змогла це визнати. Аж усміхнулася, коли зрозуміла, що не все в моєму житті вирішує хтось інший.

Ось, нарешті, й розпочалася наша перша репетиція. Джейк щось розповідав, показував різні рухи та випади й ні на секунду не зупинявся. Я захоплювалася ним, намагалася повторювати всі па та щиро вірила, що в мене все виходить, поки не подивилася на величезне дзеркало, яке було таке ж за шириною, як ця кімната.

Те, що я побачила, було зовсім не тим, що відчувала. Переді мною танцювало кволе каченятко, в моїй персоні, яке вперше стало на ноги.