Глава 14

Джейк

Я дивився на миле обличчя й не міг повірити, що вона таки прийшла. Здавалося, я марю. Не вірив в своє щастя. Вона все ж таки тут й готова мене вислухати. Її питання стосовно мого минулого спантеличило мене, але я мав бути готовим до цього. Зрештою, таємниці завжди стають відомими.

Як би я не хотів забути про нього, але сьогодні не той випадок. Мені довелося заглянути в потаємні місця своєї забутої душі, знову пригадати минуле. Без жодного сумніву розповів їй всю правду. Нехай стисло, але розповів. Можливо вона подивиться на мене по-іншому, можливо з докором, але я не хочу нічого від неї приховувати. Тепер ця дівчина стала частинкою мого життя й нехай приймає мене з усіма недоліками.

Я до останнього не можу прийняти свої почуття до Алекси. Не можу зрозуміти їх. Мені здається, що я ладен на все заради її згоди. Зараз вона єдина, хто може врятувати мою репутацію. Можливо, через це я вирішив все їй розповісти. Зараз  ні в чому не впевнений. Час розставить все на свої місця.

Алекса сиділа непорушно. Її обійми заспокоювали мене. Перша дівчина з якою я хотів просто бути й не хотів затягти в ліжко. Зараз мені потрібна її увага, її співчуття та турбота.

Мовчання дівчини вбиває, але тішить водночас. Я боюся почути в її голосі нотки презирства. Не хочу, щоб моє минуле вплинуло на нашу танцювальну кар’єру. Так, мені потрібна вона, але я їй також. Впевнений, зможу відкрити в ній приховані почуття та вміння. Я допоможу їй не боятися натовпу, підтримаю Алексу та допоможу не впасти.

— Ти потрібна мені! — вкотре промовив я.

— Так, — тихо відповіла дівчина. — Я згодна танцювати.

В цей момент немов щось вибухнуло. В скронях загуділо й я не вірив своєму щастю. Вона неймовірна. Вкотре не можу відвести свого захопленого погляду від милого обличчя. Зараз Алекса немов янгол. Вона рятує мене, не зважаючи на всі мої проколи.

Так хотілося доторкнутися до її щоки та стерти сльози. Стримувався як тільки міг. “Я не повинен переходити межі наших стосунків. Ми просто напарники по танцях.” — вкотре запевняв себе.

Ми продовжували сидіти нерухомо, в обіймах одне одного. Ця мить була сповнена солодких ноток початку нашої співпраці. Зараз зароджувалося нове життя, нова історія нашого спільного існування.

Дивно про це говорити, але танець створює нову життєву гілку. Він змінює все, надихає на нові звершення та емоції. Завдяки музиці ми по-іншому дивимося на цей світ й починаємо бачити всі барви, котрі сиділи глибоко у серці. Ноти створюють нам шлях, котрий ми повинні пройти й зараз ми йдемо разом, пліч-о-пліч.

Алекса і я створили нове життя, пару, котру поєднає одна мелодія. Нехай це співпраця, але так необхідна нам обом! Не важливо, що ми просто виконуємо спільні рухи. Головне, що ми відчуватимемо одне одного та підтримуватимемо таке собі кохання. Кохання до танцю, котре з’єднало різні долі та різні характери.

— Дякую тобі.

— Припини киснути! — усміхнулася вона. — Виграємо конкурс, от тоді й подякуєш.

— Завтра почнемо? — з надією запитав.

— Так. Хотіла б розпочати вивчати рухи з цього танцю, котрий ти танцював перед моїм приходом.

— Це була імпровізація. Крик душі. Пропоную тренувати танго, а вже потім побачимо.

— Добре, — з легкістю погодилась Алекса.

— Тепер на нас чекають важкі дні, можливо, доведеться тренуватися до пізньої ночі. До конкурсу зовсім мало часу, а в нас ще нічого не готово.

— Ми впораємося, — я захоплювався нею. Вона з такою легкістю забула про свою невпевненість та рішуче пішла назустріч новому.

Я довіз Алексу до дому й поїхав до себе. Мені потрібно було відпочити. Завтра на мене чекає важкий день. Головне не захопитися й не замучити дівчину, щоб вона не втекла знову.

Чудовий настрій. Прекрасний сонячний ранок. Я впевнено набирав її номер та чекав біля під’їзду.

Алекса вийшла весела, трішки стомлена й засмучена.

— Все добре?

— Так. Їдемо на тренування, — відвела вона погляд.

Я не став копирсатися в її думках, тож обрав стратегію очікування. Якщо дівчина захоче, то все розповість сама.

Вчора я марив надіями, що все в нас складеться легко та з неймовірною швидкістю. От тільки сьогодні її невпевненість повернулася. Алекса заховалася в своєму непробивному панцирі. Всі її рухи були кволими, без жодного натяку на пристрасть.

— Ти розумієш, що танго танець пристрасті? — вкотре пояснював він. — Розкрийся, відпусти всі турботи й поринь у музику.

Якби я не намагався заспокоїти її, все було марним. Алексу стримували невидимі ланцюги сорому, невпевненості та скутості. Інколи вона відкривалася, але будь-який сторонній звук й знову починалися помилка за помилкою. Вона тремтіла, спотикалася, ставала у ступорі.

— Годі на сьогодні, — не стримався я після тригодинних каторг. — Треба розвіятися.

— А як же...

— Так справа не зрушить з місця. Перевдягайся та поїхали.

— Куди? — переляк застиг в її очах.

— Не бійся мене. Я нічого поганого не зроблю. Хочу, щоб ти трішки розслабилася.

Алекса не сперечалася зі мною — це радувало. Я впевнено скеровував авто в потрібну сторону. Ще ні з ким сюди не їздив, але вона повинна там побувати.

— Куди ми приїхали?

— Влаштуємо невеличкий пікнік, — усміхнувся я та запропонував вийти.

Я привіз дівчину на окраїну міста. Раніше часто сюди приїздив, щоб відпочити від людей та подумати. Нічого особливого, але спокій цієї місцевості вартий всіх коштовностей світу.

Розстелив плед та розклав їжу, котру купив по дорозі.

— Тут дуже красиво, — усміхнулася Алекса.

— Я люблю це місце за можливість усамітнитися та подумати. Часто приїжджаю сюди.

— А ти не такий, яким я тебе уявляла.

— Що ти маєш на увазі?

— Ти мені здавався... — замислилася вона.

— Грубим, — доповнив дівчину. — Непутящим та самовпевненим.

— Гарна самооцінка, але я б сказала, що ти приховуєш своє обличчя за всіма цими негативними рисами. Хоча ти правий, я таким тебе й вважала, — усміхнулася Алекса.