Глава 13

Алекса

Те, що я прочитала в інтернеті, не давало мені спокою. Всю ніч вертілася, не в змозі забути жахливі картинки зі змагань, які відбулися вісім років тому. Як таке взагалі могло статися? Невже це зробив Джейк?

На жаль, це й справді було так. Адже його не могли просто так дискваліфікувати зі змагань на ці довгі роки та призначити рік громадських робіт. Для танцюристів – це найтяжче, що могли присудити. Але чому все саме так сталося? Можливо, все це підстава і Джейка випадково визнали винним у цьому або спеціально спровокували зробити такий жахливий вчинок?

Як-не-як, але те, що сталося – справді жахливо. Джейк повинен був вчасно зібратися та не доводити того чоловіка до такого стану, але він не зміг. А що, як таке повториться? Що буде, якщо він не стримає себе й у відношенні зі мною? Я, звісно, не така людина, яка навмисне говорить всіляку гидоту, але ж також можу не змовчати та висловити все, що в мене на думці.

І як тоді бути? Я не зможу танцювати з Джейком, знаючи про таке.

Вирішено! Завтра нікуди не піду. Фред, звісно, не той, про кого я мріяла, принаймні зараз, але з ним все одно безпечно й точно можу бути впевнена в тому, що він мене не скривдить.

Здавалося б, на мить заплющила очі, аж раптом продзвенів будильник. Потрібно було вставати та йти на роботу. Перепис книг сам себе не напише.

Стомлено підвелася з ліжка та по-чалапала до ванної. Вже потрібно було збиратися та виходити, бо роботи багато й я ще майже нічого не встигла зробити.

Надворі було доволі жарко, як на ранню пору, тому вдягнула довгу простеньку сукню, яка була невагомою. Це мій улюблений предмет гардеробу, адже в ній завжди було дуже комфортно.

З волоссям вирішила нічого не робити. А от з величезними синяками під очима, довелося трішки повоювати.

Незабаром я була повністю готовою та вийшла з дому. Погода була настільки ідеальною, що на секунду зупинилася, просто, щоб помилуватися щебетом пташок, неймовірними пахощами квітів та поки що безлюдними вуличками міста.

День обіцяв бути чудовим. Якби ж ті жорстокі фотографії тільки не поставали час від часу перед очима…

Швидко дійшла до бібліотеки та взялася записувати книги до спеціального реєстру. Навіть не зрозуміла, як промайнули години й записаних книг ставало все більше та більше. Втома геть не відчувалася, але прокинулася дещо забута любов до книг. Як же я встигла за ці дні засумувати за ними.

А, що б було б, якби таки покинула бібліотечну справу та погодилася танцювати? Ех, краще про це взагалі не думати. Не хочу більше згадувати про Джейка.

— Що ти собі дозволяєш? – раптом почувся злий голос і хлопець раптово притиснув мене до полиці, на ходу обернувши до себе обличчям.

Він одразу розпочав німу словесну атаку, а я починала боятися того, що може трапитися далі. Голос тремтів. Ледве контролювала своє тіло, щоб воно не видало хвилювання та ще більше не розізлило Джейка. З кожною секундою це вдавалося все важче й в голову починали лізти всілякі думки.

Раптом Джейк почав поволі нахилятися до мене, а я, немов завмерла, боячись зробити бодай якийсь рух. Злість на його обличчі миттю пройшла, на ньому з’явилися дивні та незрозумілі для мене емоції.

Хлопець все ближче наближався до мого обличчя, а я й досі не могла поворухнутися. Хоча цього разу, здається, взагалі не хотілося нічого робити та протистояти йому. Серце стисло в очікуванні чогось, Джейк не забарився та поцілував мене.

На мить, я шоковано застигла, не знаючи, що робити. Цей поцілунок був настільки ніжним та приємним, у порівнянні з тим, котрий був з Фредом, що я не втрималася й відповіла.

Час миттю сповільнився, я заплющила очі й хотіла, щоб він ніколи не зупинявся та продовжував дарувати мені цю райську насолоду. Раптом відчула, як Джейк відштовхує мене, а вже за секунду за ним і слід простиг. Я ж залишилася стояти з дурнуватою усмішкою на обличчі, здивовано втупившись у вхідні двері, ще й досі відчуваючи присмак ванілі на губах.

— Що це було? – прошепотіла сама до себе.

Я ще доволі довго стояла та обдумувала те, що відбулося.

На мить мене охопив гнів. Як він міг з’явитися, ніби нічого не ставалося й пред’являти мені свої претензії? Після такого точно не захочу з ним працювати.

Але з іншого боку – цей поцілунок, навіть словами складно його описати. Мої почуття стали настільки змішаними, що роки знадобляться аби розплутати цей внутрішній клубок.

Знаю точно лише одне: я більше ніколи цього не допущу цього знову! Як взагалі можна було повторити ту ж помилку, що й з Фредом – довіритися, щоб потім тебе кинули, втекли?

Проте, дати шанс пояснити Джейку, що сталося вісім років тому, на конкурсі – варто, адже я просто не зможу заспокоїтися, якщо знатиму, що даремно не вислухала його.

Остаточно вирішила, що потрібно таки поговорити з Джейком вже тоді, коли починало темніти. Сподіваючись, що він ще досі в танцювальній студії, вирушила туди.

Я мала рацію. В одному з залів горіло світло, але ворота, щоб пройти туди, були зачиненими. Танцювальна студія розташована саме біля них, тому притулилася до холодного металу й задивилася у вікно.

Це було просто неймовірно. Джейк танцював так майстерно, що я не змогла відірвати від нього свого погляду. Кожен його рух був дуже плавним й створював ілюзію, наче він рухається в повітрі. Його танець був чуттєвим, сповненим нестримної сили й водночас болю.

За ці хвилини, що я споглядала за ним, він не зробив жодної помилки, кожен його рух був виваженим та все це було чистою імпровізацією, яка складалася у неймовірний танець.

Його образ прекрасно доповнював цю картину. Вільний одяг в темних тонах приховував тіло Джейка, але навіть так, я могла бачити мускули. Коли він на рівному місці зробив сальто, не змогла втриматися від захопленого вигуку, але вчасно встигла приглушити його.

Раптом Джейк втомлено присів на підлогу та обхопив голову руками. Я немов відчула його біль, котрий пройшов крізь всі перешкоди. Зараз я дивилася на нього іншими очима. Він здавався не таким сильним. Немов щось зламало його й вибило з колії.