Джейк
Зранку, мов навіжений, їхав до студії. Не терпілося побачити дівчину й запитати, чи не завадять її стосунки конкурсу. Нам потрібна перемога, а її кавалер тільки заважатиме!
— Саме так! — вкотре переконував себе. — Стосунки завадять нашим репетиціям. Я зовсім не ревную її. Ні, це не так.
Вкотре дивна напруга охопила моє тіло. Я не міг спокійно думати про цю дівчину. Не розумів свого позову до неї. Потрібно швидше все закінчити. Не вистачало ще закохатися. Це аж ніяк не входить в мої плани.
Я не створений для стосунків, бо мій характер важко витримати.
Мозок нагадав мої стосунки, котрі стали єдиними. Джесіка була гарною дівчиною, але її зіпсував негідник в моєму лиці.
Зустрілися ми в клубі. Здається, їй було сімнадцять, я ж на рік старший. Спочатку все наче б то було не погано. От потім, десь через місяць, я захотів свободи. Мені не вистачало нічного життя, а дівчина була заклопотана навчанням.
Я ходив сам. Частенько вночі приїздив до неї. Я тоді ще їздив на байку й любив перегони. Її це дратувало й з часом вона почала віддалятися. Думала, що я їй зраджую.
Я однолюб, ніколи не зрадив би їй. Не брехатиму, задивлявся на гарненьких дівчаток.
“А як на них не задивлятися, якщо коротенькі спіднички ледь прикривають сідниці й топи на грудях без ліфів?!” — певно, виправдовувався перед своїми ж спогадами.
Я болюче переніс нашу розлуку. Мені дійсно подобалася Джесіка. Почуття були взаємними. Через рік я дізнався, що дівчинка пішла по руках й хлопців міняла ледь не кожен день.
Я звинувачував себе. Я винен в тому, що вона такою стала. Тоді поклявся собі, що в мене будуть тільки зустрічі заради сексу й більше нічого.
Омріяна зустріч не відбулася. Прочекав Алексу до одинадцятої години. Вона не прийшла, тому впевнено пішов до неї. Добре, що згадав про її роботу в бібліотеці.
“Сподіваюсь, вона там. Не хочу знову турбувати Майкла, адже він поїхав в гори з дружиною.” — впевнено йшов до бібліотеки, роздумуючи.
Йти хвилин з двадцять, але я домчав мов на ракеті. Звісно, не засікав, але захеканий та спітнілий вбіг в будівлю.
Знайшов дівчину в залі, біля полиць з книгами. Вона передивлялася їх й вела записи в журнал. Така тендітна. Волосся грало на сонячному промені, котрий самотньо зазирав в будівлю, через дірочку в фіранці.
Нею можна насолоджуватися годинами, от тільки не зараз, коли я божеволію від злості. Це перша дівчина, котра чхає на мої запрошення й ігнорує.
— Що ти собі дозволяєш? — одним рухом розвернув її до себе й притиснув до полиці.
— Я передумала, — не піднімаючи свого погляду, відповіла Алекса.
— Що? — вибухнув мій мозок. — Дівчинко, ти вирішила зі мною погратися? То погоджуєшся, то відмовляєш! Я не хлопчик, щоб бігати за тобою.
— То й не треба, — тремтів її голос.
— За що ти так? Я нічого поганого тобі не зробив. Навпаки, намагався створити якомога кращі умови для тебе.
Алекса мовчала. Ця дівчина зведе мене з розуму! Найстрашніше для мене стало те, що її аромат, здається, пряних трав, діяв на мене заспокійливо. Мить й моя злість кудись зникла. Ладен був благати її про пощаду, щоб вона не відмовляла.
Її тремтіння. Мов та птаха, котра хоче вирватися на волю.
“Вона мене боїться? Але чому?” — болючі думки захопили не тільки розум, а й серце.
В жодному разі не хочу її лякати. Хочу бути для неї гарною опорою й завжди підтримувати Алексу.
Мені необхідно бачити її очі. Підняв за підборіддя й почав вивчати їх. Дивно, але страху не помітив. Навпаки, в них бачив щось незрозуміле. Ледь помітні іскорки, сяйво та блиск.
“Можливо, вона також хоче мене?” — промайнуло в голові й я нахилився.
Я не поспішав, давав їй змогу відвернутися. Чи то я так міцно обійняв, чи то вона хотіла так само, як я, але продовжувала споглядати на мене.
Мої рухи були повільними та плавними. Я не хотів її злякати. Ледь торкнувся губ, відчув смак полуниці й ледь не загарчав. Ця дівчина не така, як інші й я повинен бути ніжним.
Тепло її уст зігріло моє серце. Відчув, як Алекса піддалася уперед й наші губи сплелися в єдине.
Сьогодні вже я тікав. Я не зміг продовжити поцілунок. Я відчув, що дівчина прагне його й був впевнений, що зміг би отримати її тіло. Прямо там, на підлозі бібліотеки.
Чому втік? Я ж прагнув цього з дня нашої першої зустрічі. Тут все просто — злякався. Так, саме злякався. Ні, не інтиму. Я відчув щось більше, аніж просто жагу до її тіла. Це перша дівчина за останні роки, котру я хотів обіймати та цілувати. Я хотів відчувати її тендітні дотики й не наполягав би на близькості.
Втік і добре. Тепер потрібно викинути думки про будь-які стосунки з нею. Мені потрібна партнерка. Секс та танці — не поєднане.
Відправив дівчині повідомлення:
“Пробач, я перегнув палицю, — потрібно було пояснити свій вчинок й повернути її довіру та прагнення бути моєю напарницею. — Більше не повторю своїх дій. Інколи, через злість, втрачаю розум. Не знаю чому змінила рішення, але ти мені потрібна! Без тебе я не переможу в цьому конкурсі!”
Сподівався, що остання фраза розчулить її. Дівчина м’яка й обов’язково пожаліє нещасного хлопця. Вона не може бути такою холоднокровною.
Повернувся до студії й почав танцювати. Мені потрібно було вибити з себе всі сили. Я повинен відволіктися від думок про неї. Музика вела мене, підхоплювала хвилею танцю. Я не відчував підлоги під ногами, немов літав у повітрі.
Дивно, але ніяк не міг нагнати на себе втому. Невідома сила виникла в мені, допомагала вивільнити весь свій, певно, біль. Я не розумів своїх почуттів й через це занепокоєння не відпускало мене.
До останнього вірив в свою партнерку. Дівчину, котра не хоче нею бути, але я переконаю її в протилежному. Я хотів цього більше за все. Мені дійсно вона зараз необхідна. Більше ні до кого звернутися.
Години летіли непомітно. Зрештою, виснажений, знесилений, з болями в ногах й подряпинами на руках, я сів на підлогу. Подивився у вікно, на вхід в студію й засмутився.
#3576 в Любовні романи
#1661 в Сучасний любовний роман
#936 в Жіночий роман
випробування між закоханими, різні характери _ одна мета, незламні герої
Відредаговано: 01.11.2021