Глава 11

Алекса

Вийшовши з дому Ізабелли, я вже хотіла бігти  в танцювальну студію та встигла зробити декілька кроків, але потім отямилася.

На мені все ще був вчорашній незручний комбінезон та туфлі, які вже встигли добряче намуляти ноги. А волосся…… то окрема історія. Вирішила піти спершу додому, щоб привести себе в порядок.

Швиденько сходила в душ, одягнула джинсовий комбінезон, зробила улюблений хвостик та вже хотіла було виходити, але поглянувши на себе в дзеркало, на мить зупинилася.

Звідти на мене дивилася дівчина, з величезними синяками під очима та опухлою щокою. І як я взагалі до такого докотилася? Невже, коли знепритомніла, то впала і вдарилася чимось. Хоча, знаючи мене, це сталося ще на вечірці, а я просто цього не помітила.

І як взагалі Фред міг запропонувати одружитися такій нечупарі та ще й з підбитим обличчям? Я б на його місці точно обрала якусь кращу дівчину. З Фредом, а точніше його статками, одружиться кожна, а він чомусь запропонував це зробити мені. Вдруге, до речі.

Не час було про це думати. Я похапцем нанесла трішки косметики собі на обличчя та нарешті вирушила до Майкла, хоча, якщо точніше, то до Джейка чи Джейкоба, а може взагалі Джеймса. От знайшла коли випити. Тепер і правильного імені пригадати не можу.

Вийшовши на вулицю, щоб забути про стрес, чомусь взяла й побігла. Схаменувшись за хвилину та віддихавшись, взяла велосипед.

Раніше я завжди ходила, лише зрідка їздила, бо в містечку дуже багато пагорбів і дорога зазвичай забирає значно більше часу, ніж коли йти пішки. Проте сьогодні, поняття не маю чому, мені заманулося кудись бігти. А я взагалі ненавиджу це робити.

На щастя, дорога до Майклової студії «Конселіон», була вниз, тож можна було доїхати туди й не захекатися, а от назад, мабуть, доведеться йти пішки, бо спуск доволі високий.

Нарешті доїхала до потрібного будинку, зіскочила з велосипеда та завела його до середини.

Знайти Майкла було геть не складного, але вчорашнього незнайомця ніде не було.

—  Привіт, —  обійняла Майкла.

—  Привіт. Не очікував тебе тут побачити. До вчорашнього вечора навіть не знав, що ти так майстерно танцюєш,—  усміхнувся він.

—  Дякую, —  залилася я рум’янцем. Це вперше мене хтось похвалив, не враховуючи того нахабу. До речі, треба запитати про нього, але якось незручно це робити, не знаючи його імені.

—  Ти часом не Джейка тут шукаєш?—  допоміг мені Майкл.

—  Вгадав, —  посміхнулася я, подумки сварячи себе. От як можна було забути ім’я можливого майбутнього рятівника моєї сестри?

—  На жаль, його зараз тут немає. В нього взагалі дещо вільний графік. Джейк часто цілими днями тренується в студії, але після таких вечірок, як вчорашня, бере вихідні.

—  Зрозуміло, —  спохмурніла я.

—  Але ти можеш подзвонити йому та домовитися про зустріч, —  моментально підняв мені настрій Майкл.

—  Чудово. Дай номер, —  усміхнулася я.

За кілька хвилин, попрощавшись з Майклом, я вже їхала додому з телефоном таємничого Джейка. Тепер я ще раз впевнилася у тому, що Ізі зробила чудовий вибір. Майкл завжди був щирою людиною та в будь-якій халепі, міг допомогти та знайти вихід.

Поняття не маю, як так сталось, але додому я приїхала майже о четвертій годині. Всю дорогу думала, що робити – таки зважитися на цей ризикований крок чи погодитися на пропозицію руки та серця.

Хоча не впевнена, що в другому випадку, це саме вона і є, адже виходить, наче мені пропонується кругленька сума та чоловік, схожий на неї за своїми габаритами.

За все своє життя я завжди вчиняла так, як мені підказувало серце, ніколи не робила того, що могло б нашкодити мені або іншим, як морально, так і фізично. Але ця ситуація….

От, що я робитиму, якщо зараз візьму та відмовлюся від Фредової пропозиції, а на конкурсі не вийде перемогти через мої страхи? В такому випадку я ж можу нашкодити своїй сестричці. А що, якщо це станеться й Фред передумає одружуватися зі мною, знову втече або знайде іншу?

У голові стільки питань, а відповідей майже не має. Можливо, варто порадитися з Еліс? Як же я давно не провідувала свою маленьку сестричку…

Отже, вирішено, сьогодні обов’язково зайду до неї. Але спершу поспілкуюся з Джейком. Адже він якийсь такий… Навіть не знаю. Можливо, якісь його слова змусять мене просто розвернутися та втекти? Ну, або ж, переконають настільки, що я не зможу не погодитися.

Нарешті зайшла до будинку. Руки тремтіли, перебираючи папірець з телефонним номером. Можливо, цей крок та власні зусилля, допоможуть Еліс? Ох, як би я хотіла, щоб це й справді сталося.

Розблокувала екран та неквапливо почала додавати номер Джейка до контактів. Досі ніяк не могла заспокоїтися, тому доводилося повсякчас виправляти цифри та літери.

Ну нарешті. Зберегла номер Джейка та натиснула на клавішу виклику. Пішли гудки, з кожною секундою змушуючи битися моє серце все частіше.

—  Кому не спиться? —  гаркнув Джейк так, що в мене в вухах заклало.

Я мимоволі розгубилася. Не очікувала, що він буде таким злим. Мабуть, спав, а я його розбудила.

—  Це Алекса. Ми можемо зустрітися? —  сказала через кілька секунд, намагаючись заспокоїтися, але голос все ще тремтів. Сподіваюся, він цього не почув.

Джейк, здається, навіть не повірив своїм вухам. І справді, вийшло якось несподівано. Якщо вже наважилася, то потрібно дійти до кінця.

На щастя, незабаром Джейк нарешті зрозумів хто йому дзвонить й що від нього хоче та погодився на зустріч, недалеко від бібліотеки. Сподіваюся, все пройде якнайкраще.

Востаннє перед тим, як екран телефону потемнів, подивилася на зображення абонента. Яка ж в нього красива фотографія стоїть на заставці…

Ой, щось надто розмріялася, потрібно ж йти на зустріч. Але в цьому одязі….

Вирішено, дзвоню Ізабеллі або як я її часто називаю – персональному стилісту. Ну, а що? Вона в цьому просто майстер. Впевнена, що якби Ізі захотіла влаштуватися на роботу в цьому напрямку, то її з радістю б прийняли до себе.