Глава 10

Джейк

“Що ж з цією дівчиною? Скільки вона буде тікати?” —   думав я й злість переповнювала все тіло.

Так і не знайшов красуню. Хотів було йти на подвір’я й шукати її містом. Я повинен поговорити з нею й дізнатися чому вона так вчиняє. Я ж не хлопчик, щоб гратися зі мною!

—   Що це було? —   зупинив мене Майкл.

—   Ти про танець? —   уточнив я.

—   Так. Ви так рухалися, я був шокований. Не очікував від Алекси такої пристрасті.

—   Чому? —   здивувався. —   Невже вона ніде не танцює.

—   Ні. Я вперше побачив й оторопів. Такий танець гідний бути представленим на конкурсі.

—   Не повіриш, але це саме та незнайомка, котру я шукав.

Друг присвиснув й здавалося, не повірив мені. Ми вирішили розпитати про дівчину в Ізабелли. Вона її подруга й повинна знати.

Жінка не одразу хотіла розповідати, а потім ми дізналися, що в Алекси страх перед публікою.

—   Кохана, —   усміхнувся й поцілував її Майкл. —   Тобі завдання повідомити дівчині про конкурс. Я чув, що в її сестри проблеми зі здоров’ям, отож вона може виграти гроші на лікування.

—   Гарна ідея, але навряд чи вона погодиться.

—   Якщо біда приходить в дім, то ми ладні на все.

—   А що з її сестрою? —   не міг не спитати я.

—   В неї проблеми з серцем й потрібна операція, котра коштує, як призовий фонд конкурсу.

—   Так я можу допомогти й дати гроші на лікування, —   не очікував я від себе такої пропозиції. Я мав певні заощадження.

—   Не жени коней, —   зупинив мій порив товариш. —   Нам потрібна вона на конкурсі. Раптом щось піде не так, тоді станеш принцом й допоможеш дівчині.

—   Певно, ти правий. В неї хоч є час до операції? —   звернувся до Ізабелли.

Жінка закивала й залишила нас.

—   Тепер залишається почекати. Сподіваюсь, Алекса погодиться, —   з надією промовив я.

—   Тільки ти не розслабляйся. Це мізерна проблема. Ви хоча й гарно виглядаєте разом, але попереду багато роботи. Треба буде тренувати техніку танцю й подолати її страх.

—   Думаю зі страхом проблем не буде. Якщо я зміг витягти її на танець зараз, то мені вдасться це зробити й потім.

Я побув ще з годину, встиг хильнути зайвого й навіть забув, як дістався додому.

—   Кому не спиться? —   гаркнув я в трубку, адже телефон розривався так, немов сталася пожежа.

Тиша в слухавці. Я було подумав, що це мені наснилося й насправді ніхто не телефонував. Хотів було відкласти телефон, як почув мелодійний, тихий голос.

—   Це Алекса. Ми можемо зустрітися? —   мов пташка проспівала вона.

—   Алекса? —   не повірив своїм вухам.

—   Так. Пробач, якщо тебе розбудила. Майже четверта годинна й...

—   Ні, ні, —   почав викручуватися я. —   Я зовсім не сплю. Сказав перше, що прийшло у голову. То де зустрінемося?

—   Може в кав’ярні, котра біля бібліотеки?

—   Добре. Через пів години буду там, —   мені потрібно було привести себе до тями, тож невиховано поклав слухавку й побіг у ванну.

Блискавично прийняв душ, зробив всі необхідні процедури й вдягнувся. Обрав майку, треба було зачарувати дівчину своїми формами, та джинси. Здається, їй чорний не подобається, тож одягнув свої єдині світлі штани, блакитні. Зверху накинув шкіряну куртку й побіг до виходу.

—   Красунчик, куди поспішаєш? —   зупинила мене сусідка.

Блондинка з четвертим розміром. Інколи заходив до неї в гості, але стосунків ніколи не обіцяв.

—   Бекко, зараз не до тебе, —   ледь не штовхнув дівчину й побіг до своєї машини.

“Невже п’яним сів за руль?” —   здивувався я, адже ніколи такого не робив.

Набрав Майкла й повідомив, про зустріч. Виявилося, що він вже знав, адже підслухав розмову Ізабелли з подругою. Він також заспокоїв мене й повідомив, що то він відвіз мене додому, а сам повернувся на таксі.

Майкл щось ще говорив про якогось багатія й Алексу. Я не чув друга, бо думками був з дівчиною. Я був впевнений, що вона вирішила дати згоду на участь в конкурсі. Моя радість була безмежною й не зважаючи на головний біль, готовий був співати у все горло.

Вже уявляв, як тримаю її в своїх руках, як вона торкається мого плеча й ледь усміхається. Ммм, її рухи такі спокусливі, я знову відчув збудження. Не міг стримувати свої тварині інстинкти.  

Під’їхав до кав’ярні хвилина в хвилину й одразу помітив дівчину, котра невпевнено переминалася з ноги на ногу.

“Дівчинко, я виховаю в тобі впевненість. Я гарний вчитель.” —   подумки усміхнувся я й пішов у її бік.

—   Пробач, якщо змусив тебе чекати, —   ледь торкнувся її талії та поцілував в щічку.

Вона зашарілася, опустила очі. Ледь не завив, мені так подобалося дивитися в них й тонути в морській синяві.

Алекса мовчки пішла в мій бік й помахом руки поманила за собою.

—   Ти вирішила обговорити майбутні хрестини? —   взяв на себе роль дурника.

Перед розмовою встиг замовити нам каву з тістечками й роздивитися дівчину. Було видно, що вона нервує.

—   Ні. Стосовно конкурсу.

—   Тебе цікавлять деталі?

—   Я хоч ніколи й не брала участі в чомусь подібному, але знаю, що й до чого. Та й Ізі багато розповідала.

—   Ти приймаєш мою пропозицію? —   не міг втерпіти я й підганяв її відповідь.

Алекса важко видихнула, затремтіла.

—   Заспокойся, тобі немає чого боятися, —   накрив своєю долонею, її.

Між нами виник струм, але вона не прибрала своєї руки, хоча видно було, що зніяковіла.

Знала б дівчинка, що я ладен притиснути її міцно й не відпускати. Мені так важко триматися на відстані, поруч з нею. Не міг дочекатися наших репетицій. Моменту, коли я зможу насолодитися вигинами її тіла.

—   Я боюся, —   затремтів її голос.

—   Чого?

—   Я не можу танцювати перед публікою. Не розумію, як приймати участь в конкурсі, якщо боюся уваги.

—   Вчора в нас вийшов гарний танець. Я допоможу тобі, —   впевнено вимовив я.

Дівчина підняла на мене очі. Вдячність й водночас недовіра, були в її очах. Я ж впевнений в своїх силах, допоможу їй розкритися.