Глава 9

Алекса

Я була на сьомому небі від щастя. Це вперше мене попросили стати хрещеною мамою, але це все відходило на другий план, бо Джейк не відводив від мене погляду з тих пір, як ми підійшли.

Я раптом пригадала всі незграбні миттєвості з нашої першої зустрічі та готова була згоріти від сорому, але Майкл врятував ситуацію.

—  Ти можеш сказати хоча б щось? —  запитав чоловік найкращої подруги.

Питання стовідсотково стосувалося Джейка, але він чомусь мовчав та невідривно дивився на моє обличчя. Щоки мимоволі знову почали наливатися рум’янцем.

—  Ти згоден прийняти нашу пропозицію? —  ще раз сказав Майкл, здивовано поглядаючи на найкращого друга.

—  Джейк? —  не витримала Ізабелла.

—  Звісно, —  нарешті відповів він.

Ох, як же я хвилювалася, що він раптом скаже ні й цією відповіддю засмутить господарів будинку. Хоча, може під цим крилося ще щось? Ай, не важливо. Головне, що я скоро буду хрещеною мамою.Усмішка не сходила з мого обличчя.

Ми вирішили відсвяткувати цю подію й випили шампанського. Господарі не могли бути постійно з нами й тому їх швидко переманили інші гості. Я також хотіла було піти, але Джейк причепився до мене, як реп’ях й не давав втекти.

Вирішила не гаяти марно часу й собі почала задавати питання знайомому незнайомцю, але дізнатися вдалося не так багато, як хотілося б.

Потім він почав розмови про танці, через які я втрачала терпіння й хотіла вчинити так, як за попередньої нашої зустрічі. Та хто він взагалі такий? Думає, що якщо запропонує щось, то одразу всі мають погоджуватися. Не на ту натрапив. Тим паче, що конкурси завжди мене лякали через велику кількість глядачів.

Я вийшла на сцену вперше й востаннє у четвертому класі й більше такого не переживу.

Заграла моя улюблена пісня, я заслухалася. Джейк, неначе знаючи про це, потягнув мене в центр кімнати.

Спочатку просто стояла та мовчки споглядала, як він майстерно рухається в такт. Було таке відчуття, наче він постійно танцює, а ходить тільки в дуже рідкісних випадках. З таким партнером я б залюбки взяла участь в конкурсі, але…..

Це «але», завжди руйнувало всі мої плани. Я вже навіть подумувала записатися до психолога, проте спочатку не могла знайти спеціаліста своєї справи, а потім гроші знадобилися на операцію сестрі.

Раптом Джейк побачив, що я стою там, де й була та не рухаюсь. Він вирішив діяти, допомагав мені танцювати, керував моїм тілом. Я заклякла, не могла поворухнутися, мов та статуя та перелякано дивилася на нього.

Хлопець вирішив не здаватися та взяв усе в свої руки. Причому, в буквальному й переносному сенсі водночас.

Джейк манив мене до себе, змушував діяти. Я ж, з кожною секундою, все більше й більше, поринала у вир почуттів, віддавалася потягу до музики, забуваючи про всіх навколо.

Тепер уже не він був головним у нашому танці, а я. З кожним рухом, стаючи все більш розкутою та забуваючи про всі страхи, що оволоділи мною до цього.

Раптом музика затихла. Я відкриваю свої очі та потроху фокусую затуманений погляд. Коли все стає на свої місця, то жах охоплює мене.

Як я могла вчинити таку дурість, піддатися його впливу? Чому в присутності Джейка так складно себе контролювати?

По обличчю потекла самотня сльоза, але я вчасно взяла себе в руки й кинулася до виходу.

Бігла по вулиці, не озираючись, не розуміючи, куди власне біжу. За кілька хвилин змучено зупинилася, щоб трішки віддихатися. Стало дуже зле.

—  Даремно я стільки пила, —  промовила сама до себе.

—  Алексо, це ти? —  раптом пролунало неподалік.

Я підняла голову та уважно роздивилася місцевість. Та ні, наче тут ніколи й не була. Тоді, хто це взагалі?

Раптом відповідь на моє запитання з’явилася прямо з-за рогу найближчого будинку. Це був тридцятирічний житель нашого малесенького містечка. Повненький чоловік на диво швидко йшов до мене. Його класичний чорно-білий костюм замерехтів у мене перед очима.

Вже хотіла було тікати й від нього, але ноги підкосилися, я знепритомніла.

Прийшовши до тями, поглянула навколо. Я була у невідомій мені кімнаті, здається, спальні. Навколо мене мінімум меблів, але всі майстерно підібрані та по вигляду, явно не з дешевих.

Вікна були завішані шторами, тож роздивилася по сторонах у пошуках годинника. Шукати довелося не довго, дванадцята година. Скоріш за все, вже ранок, бо крізь невелику щілину, між фіранок, пробивалося світло.

Де я? Чому так довго знаходилася без тями? Що взагалі роблю в цьому невідомому місці?

Швидко підвелася з ліжка, пригадавши про величезні обсяги роботи, строки виконання якої минуть за кілька днів. В голові миттю запаморочилося й я присіла назад.

—  Доброго ранку, сонько, —  весело промовив товстун та пройшов до кімнати з тацею в руках.

—  Доброго ранку, Фреде, —  прохрипіла я та прокашлявшись, продовжила:

—  Де я?

—  У моєму будинку, —  промовив він так, наче це якась очевидність.

—  Але ж ти… —  не встигла закінчити речення, як Фред мене перебив.

—  Так, декілька років тому я поїхав за кордон, але вже остаточно повернувся. Мені було дуже сумно без тебе, тому переніс свій головний офіс сюди.

Я лише зверхньо подивилася на нього й в пам’яті почали спливати моменти того, що сталося декілька років тому.

На той момент він був зовсім іншим, як фізично, так і душевно.

Ми зустрічалися ще зі старшої школи, коли він захистив мене на вулиці від одного з тамтешніх учнів. Фреду я подобалася вже дуже давно й лише після того випадку, хлопець наважився розповісти мені про свої почуття.

Мені було дуже приємно, що є хоча б хтось, кому я небайдужа, а ще була вдячною за порятунок. Тому, коли Фред запропонував зустрічатися, погодилася.

Наші стосунки були доволі дивними. Я ставилася до нього, як до друга, а він кожного дня розповідав про те, як сильно мене кохає.

Минав час. Він запропонував одружитися, а я погодилася. Мамі Фред дуже подобався та й Еліс також, ну а Ізабелла кожного дня повторювала мені, щоб не відмовляла такому гарному хлопцю.